Прийоми картографічної генералізації

Картографічна генералізація містить у собі:

— узагальнення характеристик об'єктів, що картографуються;

— добір об'єктів;

— узагальнення зображення об'єктів.

Прийоми генералізації між собою тісно пов'язані і взаємообумовлені

Характеристики об'єктів є невід'ємними елементами їхнього картографічного зображення. Кількість і подробиця характеристик об'єктів залежать від призначення карти, її масштабу і географічних особливостей місцевості. Відправним пунктом узагальнення характеристик є встановлення класифікації об'єктів, що картографуються.

Подробиця класифікації визначається призначенням і масштабом карти. Наприклад, на карті масштабу 1:50000 показується 27 типів доріг, з різними характеристиками доріг вищих класів (ширина проїзної частини, матеріал покриття тощо), на карті масштабу 1:1 000000 — 16 типів доріг, а на карті України масштабу 1:4 000000 — тільки 10 типів доріг.

У процесі безпосереднього складання топографічних і оглядово-топографічних карт узагальнення характеристик має обмежене застосування тому, що воно в основному проведене в затверджених настановах і умовних знаках.

Добір об'єктів полягає в тому, що з об'єктів, які є на місцевості або показані на картографічних матеріалах, на карту, що складається, у першу чергу наносяться ті, котрі є важливими з погляду призначення і масштабу карти і характерними для місцевості, що картографується. Об'єкти другорядні і нехарактерні частково виключаються.

Поверховий підхід до оцінки місцевості і до визначення міри добору призводить або до перевантаження другорядними, або недовантаження необхідними на карті об'єктами. У першому випадку карта стає не наочною і важко читається, у другому — схематизованою.

Установлення необхідної міри добору здійснюється двома способами. Сутність першого полягає в тому, що в залежності від величини або значення об'єктів заздалегідь ставляться умови показу їх на карті. Цей спосіб має два різновиди: в одному визначають об'єкти, що не слід наносити на карту, в іншому — об'єкти, що обов'язково повинні бути нанесені на неї. Поставлені умови добору зазвичай вказуються в настановах (інструкціях) по складанню карт.

Сутність другого способу добору полягає в тому, що заздалегідь установлюється визначена кількість об'єктів, що повинні бути нанесені на одиницю площі карти: абсолютна або відносна, у відсотках від кількості об'єктів, що є на місцевості або показані на картографічних матеріалах. Подальший добір об'єктів відбувається в залежності від їхнього значення.

Відповідно до географічних особливостей території, що картографується, норми навантаження конкретизуються в редакційних планах. Незначні за розмірами об’єкти, що не підлягають загалом нанесенню на карту, в іншому випадку можуть здобути першорядне значення і повинні бути показані обов'язково (перевальні стежини в гірських районах, окремі кущі і колодязі в пісках і пустелях тощо). Обов'язково наносяться об'єкти, що показані на картах більш дрібних масштабів, якщо їхня наявність підтверджується достовірними матеріалами. Це дозволяє уникнути пропусків важливих об'єктів у процесі добору і забезпечує необхідне узгодження змісту карт різних масштабів. Узагальнення зображення об'єктів досягається:

— зміною обрисів;

— зміною лінійних розмірів або площі;

— об'єднанням зображень декількох об'єктів в одне. Обов'язковою умовою у всіх випадках є збереження подоби фігур у їхніх головних рисах.

Необхідність у зміні обрисів об'єктів виникає в зв'язку зі зміною призначення і зменшенням масштабу карти, що складається, у порівнянні з призначенням і масштабом картографічних матеріалів. Усі дрібні деталі малюнка доріг, рік, рельєфу, контурів угідь тощо не можуть бути цілком перенесені з картографічних матеріалів на карту, що складається, і, по-перше, тому, що частиною стають непотрібними на даній карті і, по-друге, тому, що надмірна деталізація зменшеного зображення веде до погіршення наочності.

При зміні обрисів об'єкта виявляються і зберігаються основні точки, що визначають загальний характер його конфігурації й істотні на карті даного призначення. Вони наносяться, можливо, більш точно. Ними можуть бути чіткі повороти контурів лісу, кутові будинки кварталів, тощо. Незначні і нехарактерні деталі обрисів об'єктів (дрібні виступи, вигини тощо) виключаються.

Для кращого відображення характерних рис місцевості в ряді випадків необхідно підкреслити (виділити) незначні за розмірами об'єкти або деталі обрисів, що досягається шляхом деякого перебільшення їхніх лінійних розмірів або площ.

Об'єднання зображень декількох об'єктів в одне застосовується в тому випадку, якщо вони можуть розглядатися, як частини цілого і через малі розміри не можуть бути зображені окремо. Як правило, поєднуються будинки і будівлі в кварталах населених пунктів, ділянки лісу, різні форми рельєфу тощо Але не можна, наприклад, поєднувати будинки в квартали у випадку розосередженого характеру поселення або кілька малих озер в одне велике тощо.

Всі описані прийоми генералізації між собою тісно пов'язані і взаємообумовлені. В усіх випадках генералізація відбуваються за принципом від головного до другорядного, у послідовності, обумовленою взаємною залежністю і співпідпорядкованістю різних елементів змісту карти. Так, наприклад, відомо, що характер зображення гідрографії значною мірою визначає зображення розчленовування форм рельєфу. Тому генералізацію зображення гідрографії доцільно подати генералізації зображення рельєфу, а генералізацію зображення населених пунктів зо тією ж причиною варто проводити раніш генералізації зображення мережі доріг. Загалом послідовність і ступінь генералізації при складанні карти встановлюються настановами (інструкціями) по складанню карт, а в кожнім окремому випадку — редакційним планом по складанню карти на район.