Перенесення вихідного зображення і загальний порядок складання змісту карти

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.50 (1 Голос)

Для створення складального оригіналу карти необхідно перенести картографічне зображення з вихідних матеріалів на підготовлений для нього планшет з одночасним або наступним проведенням генералізації цього зображення.

У залежності від характеру геодезичної і математичної основ, а також від ступеня використання вихідних картографічних матеріалів таке перенесення зображення може відбуватися такими способами:

— монтуванням синіх копій;

— оптичним проектуванням;

— перемальовуванням по клітках;

— пантографуванням.

Сутність способу перенесення зображення монтуванням синіх копій полягає в тому, що основа, на якій виробляється складання карти, виходить шляхом монтажу синіх копій з вихідних картографічних матеріалів, виготовлених на креслярському папері за допомогою фотографії. Сині копії, як правило, виготовляються в масштабі карти, що складається.

Перед фотографуванням вихідні картографічні матеріали повинні бути відповідним чином підготовлені. В залежності від характеру цих матеріалів їхня підготовка виконується по-різному. Якщо як вихідні матеріали використовуються чорні копії карт (чорні відбитки), виданих у Системі координат 1942 року, то підготовка цих копій буде полягати у видаленні з них брудних і жовтих плям; кресленні тушшю або олівцем блідих і тих, що стерлись на них, ліній. Проведення через кожен геодезичний пункт двох взаємо-перпендикулярних ліній, паралельних лініям координатної сітки. А також у вибірці з таблиць і приведення до масштабу фотографування розмірів сторін і діагоналей рамок тих аркушів, з яких необхідно одержати сині копії для складання карти.

Якщо ж як вихідні матеріали використовуються кольорові відбитки карт у системі координат 1942 року, то перед фотографуванням, крім зазначених вище дій, на них обводяться тушшю (чорною, жовтою, зеленою або червоною) всі елементи карти. Видрукувані фарбами (наприклад, синьою), що погано відтворюються при фотографуванні і, навпаки, послаблюється травленням двох п’ятипроцентним розчином соляної кислоти зелене зафарбування лісів. Обробка тушшю, природно, у відомій мірі псує картографічний матеріал, тому на унікальних або архівних картах її проводити не дозволяється. У цих випадках замість туші використовується м'який чорний олівець або ж зображення в генералізованому вигляді переноситься з карти на восківку, з якої потім одержують сині копії.

Розглянемо приклад. Нехай треба одержати синю копію з кольорового відбитка аркуша М-33-75-А карти масштабу 1:50000 для складання карти масштабу 1:100000. Для цього на відбитку спочатку послабляється зелене зафарбування лісів; потім виконується підйом малюнка гідрографії і боліт і покривається білою фарбою полотна шосейних і поліпшених ґрунтових доріг. Після цього з відповідних таблиць вибираються розміри сторін і діагоналей рамки аркуша М-33-75-А - а (північна) =35,86 см, а (південна) =35,98 см, з = 37,09 см і d= 51,63 см.

Для приведення цих розмірів до масштабу 1:100000 вони зменшуються в 2 рази і підписуються (з указівкою для якого масштабу) на схематичному кресленні трапеції, виконаному на полях аркуша. При фотографуванні аркуша розміри його рамки на матовому склі фотоапарата зменшуються до зазначених на кресленні.

Значно ускладнюється робота по підготовці до фотографування картографічних матеріалів, виданих не в Системі координат 1942 року.

У цих випадках досліджуються геодезичної основи картографічних матеріалів, у результаті чого на них наноситься координатна сітка і рамки аркушів у Системі координат 1942 року.

Після закінчення підготовки вихідних матеріалів до фотографування з них виготовляються фотомеханічним способом сині копії на креслярському папері, що служать канвою для складання (замальовки) карти. Кожна синя копія повинна задовольняти наступні вимоги:

— малюнок повинен бути чітким, блідо-синього кольору на білому фоні;

— повинні бути витримані теоретичні розміри рамки, зазначені на полях відбитка (відхилення від заданих розмірів допускається, як правило, тільки убік зменшення і не більше ніж на 0,2 відсотки, тобто на кожні 10 см довжини — 0,2 мм).

Фотомеханічне зменшення вихідного матеріалу зі складним малюнком дає гарні результати при двох і, якнайбільше, триразовому зменшенні. При зменшенні такого матеріалу в 4—5 разів зображення на синіх копіях виходить нечітким. Тому при необхідності значного зменшення вихідного матеріалу на район зі складним рельєфом і дрібними численними контурами звертаються до додаткового фотографування в проміжному масштабі. Наприклад, якщо треба з карти масштабу 1:10000 такого району виготовити синю копію в масштабі 1:50000, то спочатку одержують проміжну копію в масштабі 1:25000, креслять на ній всі елементи змісту з необхідною генералізацією, а потім фотографують її зі зменшенням до масштабу 1:50000.

Якщо виготовлені сині копії задовольняють пропоновані до них вимоги, то починають їх монтажу (уклейку) на підготовлений планшет. Монтування відбувається шляхом сполучення геодезичних пунктів, ліній і точок перетинання координатної або картографічної сітки на синій копії з відповідними пунктами, лініями і точками на планшеті. Для цього на синій копії попередньо роблять вирізи поблизу геодезичних пунктів і точок перетинання ліній координатної або картографічної сітки, як це показано на мал.1 а.

Монтаж синіх копій

Рис. 1. Монтаж синіх копій: а) підготовка синіх копій до монтажу, б) наклейка синіх копій на планшет.

При монтуванні ці вирізи відгинаються догори (мал. 1 б). Відхилення точок або виходів ліній на синій копії від відповідних точок або виходів ліній на планшеті не повинні перевищувати 0,1 мм.

Наклейка синіх копій при монтажі виробляється крохмальним або фотографічним клеєм, яким намазуються відповідні ділянки планшета.

В окремих випадках, коли вихідний матеріал має значну нерівномірну деформацію, з нього не вдається отримати сині копії, усі сторони рамок яких відповідали б заданим розмірам.

У цих випадках при відхиленні розмірів синіх копій (або їх частин) від заданих убік зменшення більші, ніж на зазначені вище 0,2 відсотки, їх перед монтажем воложать водою або розрізають на частини. При монтажі намазують клеєм не планшет, а сині копії, причому клей беруть більш рідкий, ніж зазвичай. Величина просвітів між окремими частинами синіх копій не повинна бути більш 0,2 мм.

При відхиленні розмірів синіх копій (або їхніх частин) від заданих убік збільшення, приступаючи до монтажу, копії розрізають на частини. Порізи роблять у тих місцях, де відсутні контури і зображення дрібних форм рельєфу. Якщо при монтажі окремі частини синіх копій будуть наповзати одна на одну, то уздовж порізів вирізають вузькі смужки копій для усунення цього накладання.

Іноді сині копії для складання одержують безпосередньо на планшеті. Для цього з вихідних матеріалів виготовляються чорні фотокопії в масштабі більш великому, ніж масштаб карти, що складається, наприклад, у масштабі 1:40000 для карти масштабу 1:50000. Фотокопії монтуються на спеціально підготовлений для них планшет, після чого змонтований аркуш фотографується зі зменшенням до масштабу карти, що складається. З негатива виготовляється синя копія безпосередньо на планшеті.

Цінністю цього способу є підвищення точності монтажу і поліпшення якості синьої копії. Точність монтажу підвищується внаслідок того, що при фотографуванні зі зменшенням зменшуються і помилки монтування. Поліпшення якості відбувається тому, що отримане на планшеті синьої копії в один прийом з одного негатива дозволяє досягти однотонності зображення.

Недоліком способу є необхідність дворазового фотографування.

Із закінченні монтажу відбувається його перевірка відносно точності. Змонтований аркуш повинен задовольняти наступні вимоги:

— усі геодезичні пункти і точки перетинань ліній координатної сітки на синій копії і на планшеті повинні бути відповідно сполучені;

— розташування координатної сітки на синій копії в будь-якій точці повинне відповідати її розташування на планшеті.

Дотримання першої вимоги контролюється візуальним оглядом змонтованого аркуша у відносно точності сполучення відповідних ліній хрестиків, проведених через геодезичні пункти, на синій копії і на планшеті, а також відповідних ліній координатної сітки по краях змонтованої синьої копії й у точках їх перетинань, використаних при монтажі (розкритих на синій копії).

Виконання другої вимоги перевіряється за допомогою лінійки і загостреного олівця або голки. Лінійка по черзі прикладається до виходів ліній координатної сітки на планшеті, і по її ребру в точках перетинання ліній координатної сітки на синій копії прокреслюються короткі штрихи. Відхилення проведених штрихів від розташування ліній сітки дозволяють робити висновок про точність виконаного монтажу.

Якщо величина несумісності геодезичних пунктів і ліній координатної сітки не перевищує зазначеного вище допуску в 0,1 мм, точність монтажу визнається достатньою і клапани у вирізів акуратно заклеюються.

Крім точності монтажу, перевіряється також і акуратність його виконання. Всі змонтовані сині копії, особливо їх края, повинні бути міцно приклеєні до планшета. У краях синіх копій, а також у вирізах опорних точок, за якими виробляється монтаж, не повинно бути брудних або жовтих плям від клею, що виступив; нарешті, змонтовані сині копії не повинні мати покоробленостей і розривів.

У випадку складання карти за матеріалами, що мають тверду геодезичну основу і деформованим рівномірно, звичайний монтаж можна замінити фотомонтажем. Для цього з вихідних матеріалів виготовляються в необхідному масштабі негативи. Підготовлений для складання планшет з нанесеною координатною сіткою і рамками аркушів, за якими буде вестись складання, покривається світлочутливим шаром і підсушується. Потім планшет поміщають у світлокопіювальну раму і на нього накладається негатив.

При сумісництві відповідних вершин кутів рамки і ліній координатної сітки, що маються на планшеті і негативі, частина аркуша, не зайнята негативом, закривається світлонепроникним матеріалом і робиться експонування. Точно так само копіюються інші негативи, після чого виконується проявка, і в результаті на планшеті з’являється синє зображення вихідних матеріалів у рамці аркуша карти, що складається.

Після перевірки і приймання монтажу починають безпосереднє складання карти. Користуючись малюнком синьої копії і, керуючись вихідним картографічним матеріалом, складають (малюють) карту з урахуванням вимог наставляння і редакційного плану й особливостей території, що картографується.

Спосіб перенесення зображення монтуванням синіх копій

Дає кращі результати за точністю, швидкістю і легкістю відпрацьовування оригіналу в порівнянні з іншими способами, але застосування його не завжди буває можливим. Так, наприклад, при складанні оглядових карт із використанням матеріалів, проекції яких відрізняються від проекції карти, що складається, цей спосіб, як правило, не застосовується. У цьому випадку в силу різних властивостей проекцій картографічна сітка і контури на карті, що складається, зобразяться інакше, ніж на вихідній, і це розрізнення в зображеннях у переважній більшості випадків шляхом фотографування цілого аркуша карти усунути неможливо.

У деяких випадках це розрізнення можна виключити шляхом фотографування вихідного матеріалу за вузькими смугами (поясами) або шляхом трансформування його по окремих невеликих ділянках на фототрансформаторі. При цьому в обох випадках замість синіх копій виготовляють спочатку чорні фотокопії, що потім монтують на спеціально підготовлений для них планшет. Змонтовані чорні фотокопії фотографують і з негативів на креслярському папері одержують, нарешті, необхідні сині копії.

Майже не застосовується цей спосіб також і в тому випадку, коли потрібно значне (у 4 рази і більш) фотомеханічне зменшення вихідних матеріалів зі складним малюнком (без їх попередньої спеціальної обробки). При такому зменшенні малюнок на синій копії виходить, як правило, дуже дрібним, нечітким, і це ускладнює наступну обробку його і знижує точність карти. Застосування багаторазового фотографування з поступовим зменшенням масштабу і послідовною генералізацією зображення, хоча і дозволяє одержати синю копію необхідної якості, але зате знижує основні цінності способу —точність і швидкість виконання. Але якщо на вихідних картографічних матеріалах зробити добір і узагальнення необхідних для карти об'єктів, що складається, і накреслити їх досить товстими лініями, то це дозволить робити при фотографуванні навіть десятикратне зменшення. Так, наприклад, аркуш карти масштабу 1:1000000 м може бути отриманий у такому випадку монтуванням синіх копій, виготовлених безпосередньо з аркушів карти масштабу 1:100000.

Однак перераховані вище недоліки лише в незначній мірі знижують великі цінності способу перенесення зображення монтуванням синіх копій. Тому в даний час цей спосіб є основним при складанні топографічних оглядово-топографічних карт.

Оптичним проектуванням називається перенесення зображення з вихідних картографічних матеріалів на карту, що складається, за допомогою проекторів. Найбільш зручні в картографічній практиці проектори, що дають зображення на екрані за допомогою променів, відбитих від непрозорого матеріалу і, отже, допускають проектування карт, аерознімків тощо Одним із таких проекторів є проектор картографічний вертикальний ПКВ (мал. 2). Опис цього проектора і роботи на ньому дано в додатку III.

У цьому проекторі вміщений у камеру вихідний матеріал висвітлюється могутнім джерелом світла. Промені, які відбиваються від цього матеріалу, потрапляють на відбивне дзеркало, яке посилає його в об'єктив, що дає зображення на екрані. Екраном служить стіл, до якого прикріплюється планшет, підготовлений для складального оригіналу, або будь-який інший матеріал. Ступінь збільшення або зменшення зображення, тобто масштаб проектування, залежить від віддалення камери від екрана; різкість зображення досягається шляхом пересування об'єктива (фокусування). Перенесення зображення буде полягати в обведенні олівцем на підготовленому планшеті потрібних об'єктів проектованого зображення.

Картографічний проектор використовується при складанні карт за декількома джерелами, при виправленні карт, при порівнянні (для аналізу) різномасштабних карт тощо.

Часто при складанні карт оптичне проектування застосовується, у сукупності зі способом замальовки по синіх копіях. У цьому випадку зображення об'єктів, які не підпадають під зміни, проводиться за синіми копіями, а всі зміни і доповнення, внесені додатковими матеріалами, переносяться на карту, що складається, за допомогою проектора.

Перевага способу складання карт за допомогою проектора перед іншими розглянутими способами полягає в тому, що тут виключаються такі види робіт, як фотографування і монтаж, необхідні при складанні карт за синіми копіями, і побудова кліток, необхідна при перемальовуванні зображення за клітинками. Недоліками цього способу є вимушеність виконання роботи при штучному висвітленні і необхідність у додатковій обробці нанесеного при проектуванні малюнка. Крім того, сам прилад має ряд недоліків конструктивного характеру (великі габарити, значна вага, сильний шум від вентилятора, малоефективне охолодження тощо), що значно обмежують його застосування.

Сутність способу перемальовування зображення за клітинками

Полягає в тому, що вихідний картографічний матеріал і карта, яка складається, поділяються на клітки допоміжними лініями, що з'єднують відповідно ті самі географічні точки. Користуючись лініями кліток, як канвою, і, дивлячись на вихідний картографічний матеріал, складають (малюють) карту в заданому масштабі. Таким чином, на відміну від способу замальовки за синіми копіями, де канвою для складання є синій малюнок, у даному способі зображення створюється на чистому папері.

общий вид проектораЯк допоміжні лінії можуть служити меридіани, що додатково креслиться, і паралелі або додатково проведені лінії координатної сітки. Побудова цих ліній (згущення сітки) виробляється шляхом розподілу кліток наявної на матеріалі сітки на більш дрібні частини. Сітка такої ж частоти будується і на карті, що складається. Величина кліток сітки залежить від складності перенесеного на карту картографічного зображення, що складається, і необхідної точності перенесення. Чим більше навантаження карти, що складається, тим густіше повинна бути мережа допоміжних ліній і тим дрібніші, звідси, повинні бути клітки. Зазвичай розміри кліток беруть у межах 3—10 мм на карті, що складається.

При розрізненнях у проекціях вихідного матеріалу і карти, що складається, фігури відповідних кліток на них не будуть подібні одна одній. Особливо це помітно на картах масштабів значно дрібніше 1:1000000. На мал.3 а, б дане зображення обрисів островів Гренландії й Ісландії відповідно в довільній циліндричній і нормальній азимутальній проекціях.

Мал 3. Зображення Гренландії й Ісландії в різних проекціях: а) у циліндричній, б) в азимутальній.

Незважаючи на те, що клітки на обох картах розрізняються за формою і величиною (на малюнку та сама клітка виділена стовщеними лініями на обох картах), при малих розмірах кліток на карті, що складається, практично можна прийняти, що в межах кожної з них масштаб зображення залишається постійним, тобто можна вважати, що перекручування зображення в межах окремо узятої клітки відсутній. Тому при перемальовуванні по клітках можна змінювати не тільки масштаб картографічного зображення, але і його проекцію. У цьому складається цінність цього способу.

При складанні карти за матеріалами, що не мають твердої геодезичної основи, а також при часткових виправленнях за новими матеріалами клітки утворяться лініями, проведеними на використовуваному матеріалі і карті, що складається, через ідентичні контурні точки. Для цього на карті, що складається, уже повинне бути зображення якихось елементів (звичайно застаріле), вивчаючи яке, знаходять контурні точки (злиття рік, перехрестя доріг тощо.), що збереглися без зміни на зазначених матеріалах. З'єднуючи такі точки на використовуваному матеріалі і карті, що складається, одержують клітки усілякої форми і величини (трикутники, ромби, трапеції тощо), що при необхідності згущають шляхом розподілу їхніх сторін на використовуваному матеріалі і карті, що складається, на однакове число частин. При перемальовуванні за такими клітинками зображення переводиться в необхідний масштаб і одночасно погоджується зі збереженими без змін контурними точками. Побудова кліток при усій своїй простоті є дуже трудомісткою справою. Тому при нескладному малюнку зображення місцевості на вихідному матеріалі, з метою економії часу, варто будувати клітки більш великого розміру, ніж указувалося вище, а для уточнення і перевірки перемальовування використовувати пропорційний циркуль або клиновий масштаб.

Перемальовування зображення за клітинками звичайно виконується в наступним чином. На вихідному матеріалі будують клітки; відповідні їм клітки будують також і на планшеті, підготовленому для складального оригіналу. Потім на останній переносять з вихідних матеріалів точки перетинання ліній картографічного зображення з лініями, що утворять клітки. При малих розмірах кліток на планшеті, підготовленому для складального оригіналу, ці точки наносять на око, при значних розмірах — за допомогою пропорційного циркуля або клинового масштабу. Якщо для точного перемальовування зображення нанесених точок виявиться недостатньо, то додатково усередині кожної клітки наносять основні точки поворотів і перетинань лінійних об'єктів, злами контурів, а також місцеві предмети, що мають орієнтирне значення. Це виконується за допомогою пропорційного циркуля або клинового масштабу шляхом зарубок від відповідних вершин кутів кліток. Використовуючи нанесені точки і, ретельно вдивляючись у вихідний матеріал, у межах кожної клітки перемальовують картографічне зображення. При цьому проводять необхідну його генералізацію.

Перемальовування зображення відбувається за загальним принципом – від головного до другорядного. Спочатку наносяться контури найбільш важливих елементів, а потім всіх інших, причому при перемальовуванні зображення за клітинками малюнок спочатку обов'язково наноситься й обробляється в олівці, а потім креслиться тушшю.

В даний час спосіб перемальовування за клітинками при складанні карт застосовується лише в наступних випадках:

1) при значних розрізнення у проекціях вихідних картографічних матеріалів і карти, що складається, наприклад при перенесенні зображення з морських карт, складених у проекції Меркатора, на топографічні карти, що складаються в проекції Гаусса;

2) при необхідності значного зменшення (у 4—5 разів) вихідних картографічних матеріалів зі складним малюнком без попередньої їхньої обробки;

3) при використанні картографічних матеріалів, що не мають твердої геодезичної основи;

4) при відсутності необхідних приладів для застосування інших способів.

До матеріалів, згаданих у пункті 3, можна віднести, наприклад, матеріали маршрутних зйомок. При перенесенні зображення з цих матеріалів на них і на карту, що складається, будуються клітки шляхом проведення ліній, що з'єднують деякі точки, розташування яких на карті, що складається, відомо.

Пантографування

Пантографуванням називається процес перенесення зображення з картографічного матеріалу на карту, що складається, за допомогою пантографа.

При пантографуванні зображення вихідного матеріалу переноситься на карту, що складається, з механічним зменшенням або збільшенням до заданого масштабу. Тому, як і фотомеханічний спосіб виготовлення синіх копій, його можна застосовувати тільки при однакових або подібних між собою проекціях вихідного матеріалу і карти, що складається. Спосіб перенесення зображення монтуванням синіх копій завдяки його точності, швидкості і легкості виконання майже цілком витиснув з картографічного виробництва пантограф, що тепер застосовується лише в наступних випадках:

— при значному зменшенні вихідного матеріалу, коли фотомеханічне зменшення без попередньої обробки вихідних матеріалів не може дати бажаного результату;

— при створенні карт на рівнинну територію за окремим аерознімком або фото групам з малими кутами нахилу;

— при використанні кольорових картографічних матеріалів, непридатних для фотографування.

До числа недоліків способу пантографування варто віднести те, що він у процесі роботи не забезпечує проведення остаточної генералізації зображення і дає малюнок на планшеті у вигляді нечітких олівцевих ліній. Такий малюнок перед складанням має потребу в додатковій обробці олівцем.

Вихідне картографічне зображення після перенесення або в процесі перенесення тим або іншим способом на планшет, підготовлений для складального оригіналу, піддається генералізації. Генералізація елементів змісту карти, тобто добір об'єктів і узагальнення обрисів контурів, має за мету одержати на карті, що складається, нове зображення місцевості в заданому масштабі. У той час як у результаті перенесення зображення з вихідних матеріалів на планшет на останньому виходять здебільшого лише зменшені їхні копії. В одних випадках зменшення зображення відбуваються чисто механічно (фотомеханічний спосіб); в інших — одночасно з цим виконується і добір об'єктів, які необхідно нанести на карту, що складається, (оптичне проектування і пантографування), і тільки при перемальовуванні за клітинками зменшення зображення і генералізація елементів змісту карти відбуваються одночасно.

При замальовці за синіми копіями, генералізація зображення виконується після монтажу. Попередня перед фотографуванням обробка зображення на вихідних матеріалах здійснюється лише у виняткових випадках. При перенесенні зображення на планшет способом оптичного проектування або пантографування обов'язково відбувається підготовка його на вихідних матеріалах. Вона полягає в доборі і підйомі елементів, що повинні бути перенесені на карту, що складається. Остаточна генералізація зображення в цих випадках виконується на карті, що складається, і спочатку ведеться олівцем. Потім олівцевий малюнок креслиться тушшю і фарбами. При складанні за синіми копіями, генералізація зображення відбувається, як правило, водночас із закріпленням його тушшю і фарбами. Олівець застосовується тільки на складних за змістом ділянках синьої копії і при складанні рельєфу.

В усіх випадках складання карт масштабів 1:25000 —1:200000 відбувається за окремими елементами їхнього змісту, що відпрацьовуються у визначеній послідовності. У свою чергу відпрацьовування кожного елемента також здійснюється у визначеному порядку. Така система організує роботу картографів, не дозволяє перетворювати складання в просте копіювання вихідних картографічних матеріалів і сприяє створенню карт високої якості.

Складання карт масштабів 1:500000 і 1:1000000, а також географічних карт більш дрібних масштабів виконується не за окремими елементами змісту, а шляхом комплексного відпрацьовування всіх елементів. Спочатку відбираються й узагальнюються найважливіші елементи (так названий «перший план») — найбільші ріки, населені пункти, основні дороги, гірські хребти. Потім також комплексно відпрацьовуються другорядні елементи («другий план»). Така методика роботи дозволяє правильно встановити навантаження карти за рахунок виключення другорядних об'єктів Складання ж за окремими елементами не може забезпечити правильного навантаження карти, тому що для кожного елемента відразу важко встановити необхідний ступінь добору, що у карт цих масштабів є значною.

Не торкаючись питання генералізації, докладно освітленого в розділі IV, розглянемо тут лише загальний порядок роботи зі складання карт масштабів 1:25 000 — 1:200 000 і порядок зображення окремих елементів.

Насамперед, на планшеті, підготовленому для складального оригіналу, кресляться внутрішня рамка, виходи координатної сітки й умовні знаки геодезичних (або астрономічних) пунктів. Потім наносяться контури лісів, і площі їх зафарбовуються. Після цього зображуються гідрографія і гідротехнічні спорудження. Гідрографія разом з геодезичними пунктами використовується в наступному як каркас для зображення інших елементів змісту карти. Далі послідовно зображуються населені пункти, дорожня мережа і дорожні спорудження, рельєф, рослинність і ґрунти, кордони, орієнтири і засоби зв'язку. Підписи власних назв і пояснювальні підписи кресляться, як правило, слідом за зображенням тих елементів, до яких вони належать. В окремих випадках підписи виконуються відразу до всіх елементів або до групи елементів після складання всього змісту карти, наприклад при складному рельєфі або при вдруковуванні підписів на карту, що складається.

Вищевикладений порядок складання карти продиктований взаємозумовленістю і співпідпорядкованістю окремих елементів місцевості. Наприклад, структурні основні лінії рельєфу — водотоки і вододіли — тісно пов'язані з конфігурацією рік, і тому зображення гідрографії повинне передувати зображенню рельєфу; конфігурація і розташування населених пунктів визначають основний напрямок доріг, тому населені пункти зображуються раніше дорожньої мережі тощо. Ліси наносяться в першу чергу тільки тому, що площі їхній на складальному оригіналі повинні зафарбовуватися. Якщо зафарбовування виконувати після того, як уже зроблене креслення інших елементів, то неминуче відбудеться розмазування фарб, особливо зеленою і коричневою.

Кожен елемент змісту карти відпрацьовується за принципом від головного до другорядного. Наприклад, при зображенні річкової мережі спочатку наносяться основні ріки, потім їхні великі припливи і, нарешті, дрібні припливи і струмки; зображення дорожньої мережі починається з проведення залізниць і закінчується нанесенням стежок.

Прийнятий порядок роботи сприяє збереженню точності карти, тому що, дотримуючись його, неминучі при генералізації зсуви різних елементів роблять за рахунок менш важливих.

Креслення складального оригіналу карти

В основному виконується від руки креслярським пером. З креслярських інструментів, крім лінійок, трикутників і палеток, широко застосовуються рейсфедер і кронциркуль. Кривоножка при складанні карт застосовується тільки для креслення плавних кривих ліній. Лінії зі складними звивинами — дороги і горизонталі в горах, порізана берегова лінія тощо кресляться обов'язково пером від руки.

Зміст карти на складальному оригіналі повинен легко і чітко читатися в кожнім його окремому місці. У той же час головні об'єкти змісту карти повинні добре виділятися серед другорядних при першому погляді на оригінал. Щоб домогтися цього, необхідно дотримувати старанність і акуратність у кресленні всіх елементів змісту карти, а також виконувати наступні обов'язкові умови:

— товщина ліній, розміри умовних знаків і підписів (за висотою букв і довжиною кожного підпису) повинні бути витримані відповідно до розмірів, установленими для карти даного масштабу;

— у місцях зближення ліній і умовних знаків відстані між ними повинні бути не менш 0,2—0,3 мм; ні в якому разі не можна припускати дотику контуру з горизонталлю, дороги з рікою; перетинання штрихами, що зображують болото, значків луки, куща, купини тощо;

— зафарбування водних просторів і площ лісів повинні бути рівномірними і ясно вимальовують контур.

Відпрацьовування елементів змісту карти — найбільш трудомісткий і тривалий процес роботи зі створення карти. Тому особливого значення набуває тут питання особистої організації праці виконавця. Щоб запобігти можливі пропуски і недоробки, кожен елемент змісту карти або ділянка аркуша повинна відпрацьовуватися цілковито і по закінченню роботи ретельно проглядатися (коректуватися) виконавцем. Тільки переконавшись в повному відпрацьовуванні будь-якого елемента або ділянки карти, що складається, виконавець може переходити до відпрацьовування наступного елемента або ділянки.

Власна коректура (саме коректура) є для укладача основним способом власного контролю якості виконаної роботи і повинна проводитися ним у процесі складання карти за всіма елементами її змісту.


Перенесення вихідного зображення і загальний порядок складання змісту карти - 4.0 out of 5 based on 1 vote