Приведення карт до системи координат 1942 року і балтійської системи висот

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.75 (2 Голоса)

Приведення карт до системи координат

При складанні карт зустрічаються випадки, коли вихідні картографічні матеріали мають іншу, у порівнянні з прийнятою в нас, геодезичну основу. Для того, щоб використовувати такі матеріали, необхідно попередньо перевести їх на прийняту геодезичну основу, тобто привести до Системи координат 1942 року.

При картографуванні значних територій виправлення в прямокутні координати геодезичних пунктів за перехід від однієї системи координат до іншої визначаються заздалегідь, і дані обчислень зводяться в спеціальні таблиці або схеми виправлень. У тих випадках, коли таблиці виправлень або схема зсуву рамок відсутні, для визначення поправок за перехід до Системи координат 1942 року використовуються наявні координати геодезичних пунктів.

Типові випадки приведення карт до Системи координат 1942року.

При переході від Пулковської, Свободненської або Ташкентської системи до Системи координат 1942 року, коли міняються розміри референц-еліпсоїда і вихідні геодезичні дати, але залишаються без зміни проекція, величина координатних зон і порядок рахунка абсцис і ординат, виконується наступне:

— визначаються поправки Δх і Δу у прямокутні координати геодезичних пунктів за перехід до Системи координат 1942 року або зіставленням координат пунктів, обраних зі старого і нового каталогів, або за таблицями виправлень;

— на аркуші карти зміщується координатна сітка в двох напрямках (по Х и У на середні величини виправлень (Δхср і Δуср), причому для того, щоб нове положення сітки відповідало значенням координат пунктів нового каталогу, при зрушенні сітки враховується характер зміни абсцис і ординат нового каталогу; наприклад, при збільшенні значень абсцис нового каталогу проти старого сітка зрушується вниз;

— від ліній нової координатної сітки наноситься нова рамка аркуша за координатами вершин її кутів, узятими з таблиць координат Гаусса (еліпсоїд Красовського).

Ця ж задача може бути вирішена за допомогою схеми зсуву рамок.

схема смещения рамок

1:1000000 при переході від Пулковської системи координат 1932 року до Системи координат 1942 року. Як уже вказувалося в § 7, точка нульових зсувів рамок знаходиться поблизу міста Череповець. Зрушення рамок аркушів карти відбуваються за напрямками радіусів, що виходять з цієї точки, як з центра, причому абсолютні величини зрушень досягають: за віссю X — близько 250 м у Тбілісі і близько 80 м в Архангельську, за віссю У близько 150 м у Варшаві і близько 460 м — на стику Пулковської та Свободненської систем.

Визначаючи величини зсуву рамки, варто уважно ставитись до їх знаків, тому що для різних районів країни рамки аркушів карти будуть зміщуватися не тільки на різні величини, але й у різних напрямках. Величини зсуву рамки досліджуваного аркуша карти того або іншого масштабу визначаються шляхом інтерполяції виправлень, зазначених на схемі для того аркуша карти масштабу 1:1000000, на який падає досліджуваний аркуш. Після цього на аркуш карти наноситься нова (зміщена) рамка. Потім від вершин кутів цієї рамки на основі їхніх прямокутних координат, обраних з таблиць Гаусса (еліпсоїд Красовського), на карті проводяться лінії координатної сітки в Системі координат 1942 року. Переклад висотної основи карти в Балтійську систему виробляється введенням відповідної поправки в усі підписані на карті висоти геодезичних пунктів. Величина цієї поправки дорівнює перевищенню вихідного рівня висот, прийнятого по даній карті, над нулем Кронштадтського футштока, з урахуванням усіх змін у висотах, обумовлених згущенням нівелірної мережі і її переурівнюванням у 1951 році. Підписи висот геодезичних пунктів на карті повинні бути цілком погоджені з відмітками висот тих же пунктів, розміщеними у виданому каталозі. Тому практично перехід висотної основи карти в Балтійську систему висот зводиться до прийняття на карті всіх відміток висот геодезичних пунктів за виданим в Балтійській системі висот каталогом. Відмітки інших висотних точок, розміщених на карті, не виправляються внаслідок незначності виправлення.

Якщо система координат вихідного картографічного матеріалу (іноземної карти) невідома або характеризується в порівнянні із Системою координат 1942 року не тільки іншими розмірами прийнятого референц-еліпсоїда і вихідних геодезичних дат, але також і іншими проекціями, величиною координатних зон порядком рахунка абсцис і ординат, то задача для приведення такого матеріалу (іноземної карти) до Системи координат 1942 року вирішується іншим шляхом.

Для дослідження геодезичної основи іноземної карти на останню варто було б наносити спеціально обчислену координатну сітку Гаусса в проекції цієї карти. Але тому що подібні обчислення мають відому складність, а відмінність проекцій, застосовуваних для топографічних карт, графічно невідчутна, то координатна сітка наноситься трохи спрощеним способом.

Сутність його полягає в тому, що географічні координати вершин кутів рамки досліджуваного аркуша переобчислюються в прямокутні і за ними на аркуші карти будується координатна сітка. Величини виправлень Х и У в координати геодезичних пунктів визначаються шляхом порівняння координат пунктів, розміщених у каталозі, з координатами цих же пунктів, узятими графічно з карти від ліній побудованої сітки. Після цього побудована координатна сітка зрушується в двох напрямках (по X і У) на середні величини виправлень (Хср і Уср ), і від ліній зрушеної сітки будується рамка аркуша карти, що складається. Приклад приведення аркуша іноземної карти до Системи координат 1942 року даний у додатку IV.

Перехід висотної основи іноземної карти в Балтійську систему висот відбувається введенням відповідного виправлення в усі підписані на карті відмітки геодезичних пунктів і висотних точок. Тому що в більшості випадків система висот досліджуваного картографічного матеріалу буває невідомою, то виправлення в підписані на карті висоти визначаються шляхом їхнього порівняння з ідентичними висотами, розміщеними в каталогах або підписаними на картах більш дрібних масштабів (у Балтійській або іншій відомій системі).

Часто висотні відмітки і прийнята висота перетину рельєфу на картографічних матеріалах бувають виражені не в метрах, а в сажнях, футах тощо. При складанні карти за такими матеріалами виконуються наступні роботи:

— складання таблиць для переходу від неметричних значень горизонталей до метричних;

— перехід відміток висот у метри, приведення їх до Балтійської системи висот і підписання на карті, що складається;

— проведення горизонталей відповідно до прийнятої висоти перетину рельєфу.

У таблиці, що складається, вказуються неметричні і метричні значення горизонталей використовуваного картографічного матеріалу, їх прирівнювання до горизонталей необхідної висоти перетину й округлення, що відбуваються внаслідок прирівнювання помилки.

Горизонталі на карті, що складається, проводять точно слідами горизонталей картографічного матеріалу тільки в тому випадку, якщо розбіжності між їх значеннями не перевищують чверті основної висоти перетину рельєфу, прийнятої для карти, що складається. При великих розбіжностях застосовується інтерполяція горизонталей. При цьому необхідно суворо стежити за тим, щоб не порушити узгодження між горизонталями й відмітками окремих висот і не спотворити характеру рельєфу.

Через те, що розташування горизонталей на карті, що складається, буде трохи відрізнятися від істинного, на полях аркуша карти міститься примітка, у якій вказуються максимальні величини розбіжностей, наприклад: «Положення горизонталей може відрізнятися від істинного до ±2 м внаслідок округлення їхніх значень».

При відсутності або недостатнім числі геодезичних пунктів на картографічному матеріалі точне рішення задачі за приведенням його до Системи координат 1942 року стає неможливим. У цьому випадку доводиться звертатись до наближених способів, а саме: до графічного способу визначення поправок шляхом зіставлення досліджуваної карти з іншою картою, геодезична основа якої відома.

Для цього на територію, що покривається досліджуваною картою, підбирається інша карта з переконливою геодезичною основою, бажано найбільш великого масштабу, але не дрібніше масштабу наслідуваної карти, тому що в противному випадку точність визначення виправлень буде невисокою. Потім на обох картах будують координатні сітки, виходячи, із прямокутних координат Гаусса вершин кутів їхніх рамок, обчислених за географічними координатами (іноді на картах може бути нанесена координатна сітка Гаусса від осьового меридіана, що збігається з одним із прийнятих у нас), і намічають кілька характерних ідентичних точок. Такими точками можуть бути труби заводів і фабрик, водонапірні і силосні вежі, млини, церкви, перехрестя і різко виражені повороти доріг, мости тощо. Від побудованих на обох картах ліній координатних сіток шляхом вимірів визначаються координати цих точок для однієї й іншої карти. Значення координат точок, отримані за допоміжною картою на підставі поправок у координати геодезичних пунктів цієї карти приводяться до Системи координат 1942 року. Зіставляючи координати ідентичних точок обох карт, можна одержати величини поправок, на які треба змістити координатну сітку, побудовану на досліджуваній карті. Якщо величини поправок у різних частинах аркуша карти різні, варто встановити закономірність зміни поправок і відповідним чином увести їх. У цьому випадку координатна сітка зміститься не паралельно самій собі й зміниться кут зближення меридіанів.

У тому випадку, коли на досліджуваній карті не дані підписи географічних координат вершин кутів рамки або значень меридіанів і паралелей, приведення її до Системи координат 1942 року може бути виконане також шляхом зіставлення з допоміжною картою, геодезична основа якої відома. Для цього в різних частинах аркуша карти вибираються 4—5 ідентичних контурних точок, для яких на допоміжній карті визначаються географічні координати. Тобто їхнє віддалення від ліній меридіанів і паралелей, що є сторонами рамки аркуша карти, або прямокутні координати в Системі координат 1942 року, тобто їхнє віддалення від ліній координатної сітки. Побудовою на досліджуваній карті від зазначених точок ліній меридіанів і паралелей або ліній координатної сітки здійснюється приведенням її до Системи координат 1942 року.

Графічні способи визначення поправок супроводжуються помилками, що складаються з помилок графічних вимірів і побудов на картах і помилок у положенні на картах точок, що зіставляються, (помилок зйомки).

Точність графічного визначення поправок за перехід до Системи координат 1942 року коливається в межах 0,5—1,0 мм. Підвищення точності визначення поправок може бути досягнуте за рахунок збільшення кількості точок для висновку середнього значення поправок і підвищення старанності виконання роботи. При цьому обов'язково враховується вплив деформації відбитків як досліджуваної, так і допоміжної карт.

Для того щоб виключити випадковість результатів і забезпечити погодженість поправок між сусідніми аркушами карт, дослідження геодезичної основи виробляється одночасно на групу аркушів.

Приведення карт до системи координат 1942 року і балтійської системи висот - 4.5 out of 5 based on 2 votes