Визначення земельної ділянки

12.2. Визначення земельної ділянки

Викладені вище основні аспекти багатопланової концепції земельної ділянки дозволяють впритул підійти до опрацювання визначення цього поняття за допомогою розглянутих в даній главі найсуттєвіших ознак. Слід підкреслити, що дослідження цих ознак було підпорядковане чотирьом головним напрямкам функціонування земельної ділянки як об'єкта діяльності людини: перший - просторової визначеності; другий - якісних перетворень; третій - формування геометричних параметрів; четвертий - регулювання режиму використання.

Опрацювання визначення по кожному із наведених напрямків вимагає підсумовуючих конструкційних висновків для отримання відповідного, так би мовити, будівельного матеріалу. Зробимо ці висновки.

Словосполучення "земельна ділянка", означаючи за своїм смислом виділену частину землі, започатковує розуміння принципової, каркасної основи поняття земельної ділянки, див. розділ 8.2, пов'язаної з ознакою стабільності, незмінності її місця розташування і дозволяє однозначно визначити її положення у просторі, згідно прийнятої системи координат. До цього необхідно додати, що з міркувань навчальної доцільності при аналізі словосполучення "земельна ділянка" акцент було зроблено на факті утворення земельної ділянки шляхом відділення частини земної поверхні від оточуючого середовища. Слід також зауважити, що дії по виділенню земельної ділянки не можуть виконуватись десь інде, окрім земної поверхні.

Але чи означає цей факт, пов'язаний з утворенням земельної ділянки, що вона теж є лише частиною земної поверхні, як це стверджується у більшості визначень (див. наприклад проекти Законів про Державний земельний кадастр та інші матеріали)? Очевидно, що ні. Оскільки будь-яка поверхня, включаючи й земну, з математичної точки зору є двомірною, а земельна ділянка, це перш за все - об'ємне фізичне тіло (тобто не площина і не поверхня), яке використовується у трьох вимірах, достатньо послатися на будівництво споруд, сільськогосподарські роботи тощо.

Отже, твердження про те, що земельна ділянка це частина земної поверхні, обмежує реалії земельної ділянки і не відповідає сутності цього поняття, тому його необхідно визнати некоректним і не придатним для визначення. Натомість необхідно урахувати, що земельна ділянка це об'ємне тіло, якому цілком відповідає розуміння певної частини Землі, або, інакше кажучи, певної частини просторового базису. Беручи до уваги цю обставину, а також похідні від неї і вже наведені за розділом 8.2 суттєві ознаки, маємо всі підстави побудувати перші елементи каркасної основи до визначення земельної ділянки. Графічну інтерпретацію цієї конструкції відбиває мал. 2.22.

Факт виділення частини просторового базису і створення земельної ділянки завжди має конкретне призначення - задоволення потреб людини. Але у різні історичні і економічні періоди розвитку цивілізації функціональне навантаження на земельну ділянку по забезпеченню потреб людини принципово відрізняється. Ці відмінності були розглянуті в § 9, згідно з яким в результаті антропогенного впливу відбувається невпинна зміна якісного стану земельної ділянки. В історичному плані інтенсивність антропогенного впливу визначається декількома фазами, які поступово перетворюють земельну ділянку від об'єкта первісної людини до об'єкта сучасної людини.

Критичною у ланцюжку якісної трансформації земельної ділянки є фаза інтенсивної експлуатації, притаманна XX ст., яка створює екологічну небезпеку для майбутнього. Необхідність адекватної реакції змушує суспільство вдатися до запобіжних заходів, а земельна ділянка на сучасному етапі перетворень отримує принципово нову якість, набуваючи ознак об'єкта стратегічного загальносуспільного надбання. Ланцюжок якісних перетворень земельної ділянки проілюстровано мал. 2.23.

Таким чином, до розбудови визначення земельної ділянки долучаються конструктивні елементи якісних перетворень, які характеризують місце земельної ділянки в суспільно-історичному процесі.

Продовжуючи дослідження інших конструктивних ознак земельної ділянки за напрямком формування геометричних параметрів, підкреслимо, що головним із них є межа, всі інші - форма, площа, розміри не впливають на визначення.

Як умовна лінія, або прямовисна площина, межа є математичним втіленням процесу розмежування середовища на окремі земельні ділянки. Межа формує контур земельної ділянки - створює її своєрідний геометричний портрет. Вона, так би мовити, є передовою, захисною лінією земельної ділянки, яка приймає на себе функцію контактування з навколишнім оточенням і водночас є рубежем розподілу, а інколи протистояння і перетину інтересів і прав суміжних землекористувачів.

Встановлені на місцевості межі означають границі поширення однорідного правового поля, яке діє всередині земельної ділянки.

Рушійною силою у формуванні меж земельної ділянки був процес становлення і розбудови права власності на землю. Перебіг цього процесу обумовлює основні етапи у точності розмежування земель, відповідно до яких неясні, непевні контури територій родових або племінних земель первісної людини поступаються місцем чітко визначеним, з встановленими межами сучасним земельним ділянкам - об'єктам земельної власності.

З'ясування особливостей формування контуру земельної ділянки на цих етапах дозволяє побудувати геометричний ланцюжок до конструкції визначення, який зв'язує каркасну основу земельної ділянки з рівнями її просторової визначеності, мал. 2.24.

Поступово набуваючи конструктивних ознак, визначення земельна ділянка вимагає урахування також і головної мети її утворення - практичного використання. Саме внаслідок використання земельної ділянки, усі її вище розглянуті найсуттєвіші ознаки переходять від абстрактного сприймання у конкретику реальних речей: частина просторового базису перетворюється, наприклад, на будівельний майданчик або на поле пшениці, функціонування об'єкта по забезпеченню життєвих потреб людини відчувається побудованим будинком або вирощеним хлібом, праця на земельній ділянці виробляє розуміння власності і повагу до меж і т. д., і т. д.

Але використання земельної ділянки, створеної для практичної діяльності, завжди повинно, певним чином, регулюватись для того, щоб узгодити і збалансовувати багатопланові і часто протилежні інтереси як окремої людини - власника або користувача, так і усього суспільства в цілому. Функцію регулювання здійснює держава, силові важелі якої в процесі якісних перетворень земельної ділянки до об'єкта загальносуспільного надбання, значно посилюють свій вплив на всю сферу земельних відносин.

Якщо у середньовіччі землевласник - феодал мав фактично необмежене право абсолютної власності на землю, то у XX ст. це право зазнає істотних змін, поступаючись перед інтересами держави і потребами суспільства. У більшості країн впроваджується законодавство, яке щільно регламентує як безпосередній режим використання земельної ділянки, так і сферу земельних відносин в цілому, включаючи: територіальне регулювання одиниць власності, визначення режиму їх утримання, обмеження повноважень розпорядження та інші обов'язкові умови.

Особливості змін у режимі використання земельної ділянки відбито на мал. 2.25.

З'ясування характеру змін у режимі використання земельної ділянки, виконане за останнім напрямком досліджень, завершує формування її найсуттєвіших ознак. Об'єднуючи ці ознаки навколо каркасної основи поняття земельної ділянки, як частини просторового базису, за допомогою ланцюжкових зв'язків, що представлені на малюнках 2.22-2.25, отримуємо можливість побудувати узагальнюючу схему конструктивних ознак земельної ділянки. Долучаючи до цієї схеми також і основні напрямки формування ознак, отримуємо логічно зв'язану графічну інтерпретацію поняття, мал. 2.26,

Графічна інтерпретація дозволяє зосередити увагу на головному і сформулювати визначення сучасної земельної ділянки таким чином. Земельна ділянка - це частина просторового базису, що є складовою загально - суспільного ресурсу з постійним місцем розташування і визначеними межами, відносно якої існує встановлений правовий статус і режим використання її потенціалу.

Оскільки сукупність ознак предмета розгляду завжди є функцією від фази антропогенного впливу, необхідно ще раз підкреслити, що наведене визначення є визначенням Сучасної Земельної ділянки. Саме тому для первісної людини земельна ділянка була перш за все тільки частиною простору, яка безпосередньо забезпечувала її життя. І не потрібно було для цього визначати ні її межі, ні правовий статус, ні режим використання.

Але розвиток цивілізації - це складний шлях удосконалення, кожний крок якого вимагає від суспільства все чіткішого регулювання і регламентації; тому і створюється законодавство, виникають кордони і межі, розробляються процедури і правила, з'являються терміни, поняття, їх формулювання і визначення.

Процес цей невпинний, альтернативи йому не існує.