Стандарти міжнародної класифікації землекористувань

§ 15. Стандарти міжнародної класифікації землекористувань

Застосування системи єдиних стандартів дозволяє звести зовнішньо різноманітні прояви навколишнього середовища до окремих узагальнених груп, оцінити їх і на цій основі досягти якісно нового рівня у їх розумінні і використанні. Особливий ефект дає впровадження стандартів на міжнародному рівні як засіб інтегрування уніфікованої системи понять і технологій провідного досвіду в національні реалії країн. Впровадження єдиних стандартів надає міжнародній спільноті механізм для порівняння, співвіднесення і належної оцінки показників фактичного стану ресурсів будь-якої країни, аби зробити обґрунтовані висновки відносно доцільності способу їх використання і запропонувати або відкинути альтернативні варіанти.

Розуміння необхідності вирішення цих питань і зростаючий дефіцит земельних ресурсів спонукали фахівців європейської економічної і статистичної комісій опрацювати єдині стандартні засади для адекватної оцінки їх стану. В 1989 р. експерти цих комісій на конференції європейських статистиків оприлюднили так звану "Стандартну статистичну класифікацію землекористування ЄЕК ", в якій запропонували уніфіковану систему стандартних понять і визначень по урахуванню фактичного природного стану або способу використання земельних територій та їх площ. Цей документ відбиває існуючу практику урахувань земельних ресурсів на засадах єдиної повномасштабної класифікації і використовується земельними службами у більшості країн світу.

Зазначимо, що основні поняття і визначення цієї класифікації були використані працівниками Держкомзему для обліку земель в національних умовах і вже були розглянуті в § 14. Втім, виходячи з міркувань підвищення рівня ерудованості у майбутніх фахівців, доцільно окремо ознайомитися з основними аспектами цього важливого документа.

Стандартна статистична класифікація з усієї сукупності об'єктів просторового базису за ознаками фактичного стану або способу використання зокремлює сім груп земельних угідь. Назви цих груп земельних угідь увійшли до офіційних документів, за якими здійснюється облік земель в державі. Наведемо для порівняння їх назви за текстом оригіналу:

1)  сільськогосподарські землі;

2)ліси і інші лісовкриті площі;

3)забудовані і інші землі в межах населених пунктів (за винятком розкиданих господарських споруд);

4)відкриті заболочені землі;

5)сухі відкриті землі з особливим рослинним покровом;

6)відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом;

7)води.

Як бачимо, в вітчизняних документах обліку застосовуються майже ідентичні за назвами також сім груп земельних угідь, але у зв'язку з радіаційним забрудненням, внаслідок Чорнобильської трагедії, до 1999 р. в окреме урахування була виділена ще одна восьма група земель, яка не охоплена стандартною статистичною класифікацією - це радіозабруднені сільськогосподарські угіддя, що не використовуються у сільськогосподарському виробництві. Зараз ця група угідь за вітчизняною класифікацією введена до складу сільськогосподарських земель.

Але цим; не вичерпуються розбіжності. При детальному ознайомленні зі структурним наповненням майже кожної групи впадають в око помітні відмінності як кількісного, так і якісного змісту.

Розглянемо конкретно, яку саме стандартну класифікацію застосовують європейські статистики. За цією класифікацією група сільськогосподарських земель містить лише одне звичне за назвою для нашої практики угіддя - це орні землі. Не вживається термін "багаторічні насадження" - натомість існує структура земель, "що використовується під постійні культури".

Визначені у нас як окремі угіддя, сіножаті і пасовища класифікуються узагальнено, як одне, з назвою "землі, що постійно використовуються під луки і пасовища".

Сільськогосподарські угіддя, зайняті виробничими будівлями, дворами, господарськими шляхами і прогонами, а також землі меліоративного будівництва, відновлення родючості та тимчасової консервації ніяк не відбиваються класифікацією, але нею передбачаються "інші сільськогосподарські землі", до яких віднесені окремі господарські будівлі та споруди при них, подвір'я, ділянки землі, що не обробляються постійно, насипи, стежки, поворотні смуги і узбіччя (доріг).

Як бачимо, стандартна класифікація ЄЕК визначає структурні одиниці сільськогосподарських земель на більш узагальненій основі, що по відношенню, наприклад, до кормових сільськогосподарських угідь цілком логічно в умовах більш високої культури утримання цих угідь, завдяки якій зникає принципова розбіжність між сіножатями і пасовищами. Але надто високий рівень узагальнення інколи спрацьовує негативно, бо поширюючи межі єдиної основи, водночас обмежує статистичний горизонт.

Факт окремого структурного визначення "сільськогосподарські землі, що знаходяться під паром", пояснюється більш високою питомою вагою земель під парами у складі сільськогосподарських угідь в країнах з розвиненою економікою. Звільнення земельних площ на певний термін від завантаження сівозмінами прискорює відновлення родючості і не означає повної відмови від їх використання, їх, наприклад, тимчасово можуть використовувати для випасу тварин.

В групі земельних угідь "ліси і інші лісовкриті площі":

А) до лісів відносяться усі землі з деревами, крона яких вкриває не менше
10-20% площі;

Б) до інших лісовкритих площ відносять землі, що мають деякі лісові характеристики, включаючи ділянки з деревами, що вкривають біля 5-20% площі, а також підлісок, основу якого складає чагарник з висотою кущів 0,5-7 м, що вкривають не менше 5-20% площі.

Не відносять до цієї групи земельних угідь: дерева в огорожах і в розмежовуючих смугах, розрізнені і плодові дерева, фруктові сади, міські сади, парки, сквери і т. д., а також інші території, які не відповідають ознакам лісу, якщо вони навіть управляються лісогосподарськими органами.

Ліси включають: 1) лісові ділянки, що використовуються переважним Чином для ведення лісового господарства; 2) лісові території, що втратили лісову рослинність внаслідок втручання людини або природнім шляхом, але, як очікується, рано чи пізно вкриються лісовою рослинністю (за оригіналом "деревами"); 3) природні ділянки молодого лісу і плантації, створені для ведення лісового господарства з молодими деревами, густина крони яких ще не досягла показника більше 20%; 4) лісові дороги, просіки, протипожежні смуги та інші невеликі відкриті ділянки, а також: лісові розсадники; 5) ліси в національних парках і природних заповідниках; 6) захисні лісосмуги площею більше 0,5 га.

За європейською класифікацією усі лісові території зокремлюються за ознаками трьох загальновизнаних видів функціонального використання: 1) виробництво деревини або інших лісових продуктів; 2) використання з захисною, природоохоронною, біологічною метою; 3) використання для відпочинку.

Зазначимо, що вітчизняний земельний кадастр з 1999 року теж зокремлює такі функції лісу, але облік лісових площ за цими ознаками функціонального використання лише розпочато. Важливо підкреслити, що стандартна класифікація передбачає також урахування в лісових масивах територій переважаючих лісових культур: шпилькових, нешпилькових і змішаних за показником площі, яку займає переважаюча культура, не нижчим 70-75 %. На жаль, у документах вітчизняного земельного кадастру не передбачено обліку площ під переважаючими лісовими культурами, що має від'ємний економічний резонанс.

Третя група земельних угідь - "забудовані і інші землі в середині населених пунктів (за винятком розкиданих господарських споруд)", висвітлюється європейською стандартною класифікацією найбільш детально і повно. Це пояснюється тією обставиною, що територія населених пунктів у європейських країнах використовується найбільш інтенсивно, а ця обставина, в умовах великої щільності населення, вимагає дуже прискіпливого ставлення до кожної одиниці площі і відповідного її урахування в документах обліку. З 1999 р. вітчизняна класифікація забудованих земель приведена у повну відповідність з європейськими стандартами.

Четверта група земель - "відкриті заболочені землі", складається з чотирьох окремих угідь: верхові болота, низинні болота, волога тундра та інші заболочені землі.

Класифікація цієї групи цілком збігається з вітчизняною; відсутність у документах обліку земельних угідь вологої тундри та інших заболочених земель є свідченням їх відсутності в межах національної території.

П'ята група земель - "сухі відкриті землі з особливим рослинним покровом", складається з п'яти угідь: вересковник; суха тундра; гірські пасовища, які використовуються або не використовуються для випасу тварин; гірські пасовища, які використовуються для випасу тварин; інші сухі відкриті землі. Наша класифікація не передбачає окремої деталізації цієї групи, відносячи до неї відповідні ділянки території заповідників Асканія Нова та інших. Що стосується гірських пасовищ, то вони віднесені до групи сільськогосподарських земель.

Шоста група земель - "відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом", включає чотири угіддя: кам'янисті місцевості, позбавлені рослинності; льодовики і вікові сніги; піщані пляжі, дюни; інші піщані землі. За вітчизняною класифікацією ця група, незважаючи на відсутність на території держави льодовиків і вікових снігів, за рахунок включення до неї угіддя - яри, нараховує теж чотири структурних елементи. З цього приводу слід зауважити, що віднесення ярів до даної групи угідь вимагає-певної критики, оскільки в ярах лише верхня бічна поверхня позбавлена рослинності, натомість у нижній частині, у більшості випадків, спостерігається поширення досить різноманітної рослинності.

Сьома група угідь - "Води", складається з двох підгруп - "Внутрішні води " і "Припливно-відпливні води". Під внутрішніми водами розуміють усі ділянки, зайняті поверхневими водами, які розташовані на боці суші, рахуючи від лінії середнього рівня припливу. До припливно-відпливних вод належать ділянки, розташовані на боці суші, впродовж морського узбережжя, які знаходяться між лінією середнього рівня приплива і лінією відміток найбільшого відплива.

До внутрішніх вод віднесені природні і штучні водотоки, внутрішні моря (з солоною або прісною водою), озера, ставки, прибережні замкнуті водойми, штучні водосховища та інші ділянки, зайняті водою.

Припливно-відпливні води включають: прибережні лагуни, естуарії і інші ділянки, зайняті припливно-відпливними водами. Лагуни визначаються як водойми з морською водою, розташовані біля узбережжя, але відділені від моря намивними косами або аналогічними утвореннями. Лагуни мають обмежений зв'язок з морем. Під естуаріями розуміють значні ділянки рік або інших природних водотоків, які розташовані біля місця їх впадання в море і які знаходяться під впливом морської водної маси.

Порівнюючи наведену класифікацію з вітчизняною, зазначимо, що кількісно вона дещо більша за останню, яка висвітлює Лише внутрішні води, не торкаючись припливно-відпливних вод, через те, що вплив припливів або відпливів на території України є незначним. Окрім того, застосування термінології "природні водотоки" і "штучні водотоки" у порівнянні з назвами "ріки та струмки" і "канали, колектори та канави" видається більш доцільним, бо дозволяє об'єднувати різні за назвами водойми за більш універсальною і суттєвою ознакою (наявністю стоку).

Підсумовуючи короткий огляд стандартів європейської класифікації землекористувань, необхідно підкреслити, що ця класифікація у порівнянні з нашою визначає дещо більшу кількість окремих угідь, що певною мірою віддзеркалює географічну особливість регіонів, які вона охоплює, але, у багатьох випадках, це є свідченням набагато більшої інтенсивності використання земельних ресурсів і на цій основі детального зокремлення і урахування земельних площ. Безумовно, цей факт є також свідченням більш високого рівня економічного розвитку європейських країн, який і спонукав європейську спільноту до розробки єдиних стандартів; що стосується нашої країни, впровадження цих стандартів в наші реалії цілком пов'язується з її інтеграцією в європейські структури.