Природно - сільськогосподарське і ерозійне районування

19.3. Природно - сільськогосподарське і ерозійне районування

Природно-сільськогосподарське районування є науковою розмежовуючою основою кадастрового вивчення земель, зокремлених за збіжністю природних і сільськогосподарських ознак. За цими ознаками розмежовуються усі землі країни, починаючи від найбільших територіальних угрупувань, площею в сотні тисяч км2 до незначних, в межах адміністративного району. Ці територіальні угрупування дістали назву Поясів, зон, провінЦій, округів, областей і районів; Вони складають взаємопов'язану систему таксономічних одиниць, яка використовується для обліку і оцінки земель. Межі крупних таксономічних одиниць збігаються з межами адміністративно-територіальних утворень: областей, районів; менших за площею - з межами окремих господарств.

Уся територія України, за незначним винятком, географічно перебуває в Помірному поясі, і лише деякі місцевості південного узбережжя Криму можуть бути віднесені до Субтропічного поясу. Пояс - це найбільша за площею група земель, об'єднаних за природними географічними ознаками, серед яких: гідротермальні умови, особливості циркулювання повітряних мас і вегетація рослин.

Природній пояс складається з окремих природно-сільськогосподарських Зон. Кожна Зона Має свій власний баланс тепла і вологи, а також, переважаючі типи ґрунтів і рослинності.

Об'єднуючими сільськогосподарськими ознаками є зональний тип сільськогосподарського виробництва і певне співвідношення земельних угідь. В Україні існують зони: Полісся - П, Лісостепу - Л. С, Степу - С. Зона Степу у північній частині визначається як посушливо-степова зона СП; у південній частині як сухо-степова - С. С. Переважаючі типи ґрунтів по зонам наведено у табл. 4.1.

На рівні зон в Україні виділено дві Гірські області Карпатська і Кримська; землі в межах цих областей об'єднуються за збіжними ознаками природних гірських особливостей і напрямком сільськогосподарського використання земель.

Територія зон складається з Провінцій, Кожна з яких має свої характеристики і показники, які помітно змінюються за географічною довготою з заходу на схід, за ознаками континентальності клімату і кількості опадів, максимальною і мінімальною температурами, тривалістю сезонів року і т. д. Відповідно до клімату, провінції відрізняються і умовами сільськогосподарського виробництва, землеробства і рослинництва. У таблиці 4.2. наведено склад провінцій по зонах.

Кожна з цих провінцій складається з окремих округів, які відрізняються за ознаками рельєфу, геоморфології і ґрунтового покрову. За рельєфними ознаками виділяють: землі на рівнині, на підвищеннях, у передгір'ї і в горах. За характером ґрунтового покрову виділяють окремі агротипи ґрунтів.

За цими ознаками в Україні районовано 31 природно сільськогосподарський округ.

Заключним етапом районування є зокремлення земель в межах природно-сільськогосподарських Районів. Основною ознакою таких районів є збіжність природно-економічних умов вирощування сільськогосподарських культур. Межі природно-сільськогосподарських районів проходять по межах сільськогосподарських підприємств. Кількість сільськогосподарських підприємств, які входять до складу одного району, повинна бути достатньо великою для отримання статистично надійних результатів при проведенні землеоцінних робіт. Віднесення земель до складу того чи іншого району при його утворенні відбувається з урахуванням найвагоміших показників продуктивності ґрунтів. В усіх зонах такими показниками є механічний склад ґрунту. У Поліссі, окрім того, ураховують гідроморфність ґрунтів, у Лісостепу і Степу - еродованість території, недостатній характер зволоження і т. д. Про досить високий ступінь наближення природніх умов між землями одного району свідчить, наприклад, окремий їх показник - гідротермальний коефіцієнт, відхилення якого від норми допускається не більшим ніж 0,2-0,1 одиниці.

За природно-економічними умовами вирощування сільськогосподарських культур в Україні утворено 197 природно-сільськогосподарських районів [43].

Окрім природно-сільськогосподарського, в межах якісного обліку земель застосовують Ерозійне районування, Згідно з яким визначаються границі територій з ознаками впливу ерозійних процесів. В залежності від питомої ваги еродованих земель виділяють три класи еродованості:

І - 0-10%;

II-  10%-20%;

III-  20%-30%.

За ознаками переважаючого характеру ерозії виділяють дві області:

1) з переважаючою водною ерозією; 2) з переважаючою вітровою ерозією. Головними чинниками ерозії є: талий стік, дощовий стік, видування ґрунтового покрову вітром.

В Україні в основному переважають ерозійні процеси під впливом дощового стоку, але на півдні, в зоні Степу, є місцевості з переважаючою вітровою ерозією, ґрунтове покриття яких дефляційно небезпечне.

На розвиток ерозійного процесу впливає декілька груп факторів середовища: рельєфні, атмосферні, господарські. До групи рельєфних факторів належать: крутизна і довжина схилу, розчленованість ярами та балками.

До атмосферних - опади і стік вод, швидкість вітру, кількість буревіїв. До господарських - розораність, відношення просапних культур до непросапних.

Завершуючи, підкреслимо, що забезпечувальна інформація в земельно-кадастровому процесі не вичерпується наведеними джерелами, в кожному окремому випадку вона завжди є відбитком специфіки кадастрового об'єкту.