Передача земель у власність

21.1. Передача земель у власність

За діючим Земельним кодексом можливість передачі земель у приватну або колективну власність пов'язується з обов'язковим урахуванням економічних категорій земель і існуючим способом їх використання, при цьому заздалегідь обумовлюється їх майбутнє цільове призначення.

Якщо у користування або оренду можуть надаватися землі усіх категорій, то право приватної власності поширюється в основному на землі сільськогосподарського призначення, а також на землі в межах населених пунктів, які надаються для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), дач, садів, гаражів, об'єктів незавершеного будівництва, автозаправочних станцій.

Законодавством не дозволяється передавати у приватну або колективну власність землі державної власності, серед яких:

- землі загального користування населених пунктів і надані для розміщення будинків органів державної виконавчої та державної законодавчої влади; землі гірничовидобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної системи, транспорту, зв'язку, оборони;

- землі природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком ділянок лісів до 5 га, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств; землі водного фонду, за винятком ділянок до 3 га водойм і боліт, які входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств; землі сільськогосподарських науково-дослідних і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств, державних сортовипробувальних станцій, насінницьких господарств, племінних заводів, радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Згідно з законодавством, громадянам дозволяється мати у приватній власності: фермерське господарство площею до 50 га сільгоспугідь або 100 га всіх земель; особисте підсобне господарство - до 0,6 га; присадибні ділянки - до 0,25 га у селах і до 0,15 га у містах; садівницькі ділянки до 0,12 га; дачні ділянки до 0,10 га; гаражні ділянки до 0,01 га, а також ділянки в розмірі середнього паю, отримані в результаті розпаювання земель сільськогосподарських підприємств. Для означених цілей і у визначених розмірах сільськогосподарські землі передають громадянам України безкоштовно, окрім земель для фермерського господарства, якщо вони перевищують розміри середнього земельного паю. Різниця у розмірі фермерської ділянки надасться фермерові у постійне володіння або користування за плату з правом викупу.

Громадяни України мають право приватної власності також на земельні ділянки, зайняті об'єктами незавершеного будівництва, під автозаправочними станціями, які отримують за плату.

Право приватної власності на землю виникає у громадян також внаслідок купівлі, наслідування, дарування, обміну та через спільне подружнє майно або його розподіл.

Іноземним особам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються, але вони мають право на приватизацію та власність земельних ділянок під об'єктами незавершеного будівництва та під автозаправочними станціями, призначеними для реалізації паливно-мастильних матеріалів виключно населенню. Приватизація таких земельних ділянок здійснюється шляхом їх продажу разом з розташованими на них об'єктами, на аукціонах. Розміри земельних ділянок та їх цільове призначення, які дозволяється громадянам мати у приватній власності, наведені у табл. 5.1.

Суб'єктами права колективної" власності на землю є громадяни - члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі, створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Землі означених організацій після передачі окремих ділянок, розташованих в межах населених пунктів, підпорядкуванням Радам народних депутатів можуть бути передані у колективну власність на підставі відповідного рішення загальних зборів цих організацій. Таким чином, площа земель, яка надається у колективну власність сільськогосподарським організаціям, вираховується як різниця між загальною площею земельної території, яка підпорядковується відповідній Раді народних депутатів, і сумою земельних площ, які залишаються у державній власності, а також знаходяться у приватній власності і користуванні громадян.

Землі у колективну власність передаються безкоштовно, розміри цих земель законом не регламентуються.

Члени колективу сільськогосподарських підприємств у випадку припинення членства в ньому мають право одержати свою частку (пай) землі в натурі, з визначенням її розташування на місцевості, яку вони можуть приватизувати. Порядок приватизації відбувається у відповідності до законодавства і нормативних актів наводиться в підрозділі 21.3.

Виникнення і припинення права власності на землю

Право власності на землю, як і будь-яке інше право для практичної реалізації повинно мати певний механізм його втілення в тому числі і визначений термін дії починаючи від моменту його виникнення і до можливого моменту припинення його дії. Стаття 22 Земельного кодексу пов'язує виникнення чинності цього права з двома обов'язковими умовами:

1)  встановлення меж земельної ділянки на місцевості;

2)одержанням державного документа, який засвідчує право власності на землю.

В зв'язку з цим необхідно підкреслити, що земля, передана у власність, не може бути предметом повної або абсолютної власності, оскільки володіння нею носить чисто умовний характер і не може бути порівняно, наприклад, з володінням спорудами, насадженнями, тваринами чи особистими речами. Тому у всьому світі землевласники володіють фактично не землею, а лише низкою прав на визначену земельну площу, якими дозволяються ті чи інші легітимні операції з нею. Ці права регламентують купівлю-продаж, дарування, обмін, наслідування або спадкоємництво земель, а також певний спосіб використання поверхні земельної ділянки або її надр.

Перебуваючи у власності фізичної чи юридичної особи, кожна земельна нерухомість як невід'ємна частина довкілля водночас, є сферою уваги усього суспільства. Суспільство аж ніяк не байдуже до способу використання земель, оскільки від цього безпосередньо залежить екологічна безпека середовища, тому воно законодавчим і виконавчим шляхом регламентує і контролює використання земельних ресурсів. Система земельного законодавства у тих країнах, де земельні ресурси є найбільш дефіцитними, обов'язково пов'язує права землевласників з суворим нормативним режимом використання земель.

В Україні, у кожному конкретному випадку передачі, надання або отримання земельних ділянок будь-яким законним шляхом у документі, що засвідчує право на землю, обов'язково вказується цільове призначення земельної ділянки. Невикористання земельної ділянки у відповідності до її цільового призначення є однією з головних причин припинення права власності на неї. Стаття 28 Земельного кодексу передбачає припинення права власності на землю також у випадках добровільної відмови від земельної ділянки, відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів, викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством, використання ділянки способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення екологічної ситуації, невикористання протягом одного року земельної ділянки, яка надана для сільськогосподарського виробництва, та протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Окрім цього, припинення права власності на землю може виникнути внаслідок примусового вилучення земельної ділянки в особи, яка отримала її за рахунок доходів від злочинної діяльності, і якщо судом буде доведено цей факт.

Усі рішення по припиненню права власності виносяться Радами народних депутатів.