Легітимно-нормативне забезпечення реєстрації земель, переданих у власність і наданих у користування

§ 21. Легітимно-нормативне забезпечення реєстрації земель, переданих у власність і наданих у користування

Короткий кількахвилинний акт реєстраційного запису дуже стисло і концентровано відбиває найсуттєвіші просторові і правові ознаки земельного об'єкту, але за ним криється величезна робота по забезпеченню цього запису, включаючи заходи із правового забезпеченя питань передачі і падання земель, роздержавлення і розпаювання земель колективної власності, з опрацювання державної документації реєструвального процесу, з визначення процедури і практики її складання.

Акт земельної реєстрації, засвідчуючи право на землю і набуваючи, сам по собі, сили закону, повинен точно віддзеркалювати нормативно-правові вимоги земельного законодавства в питаннях передачі і надання земель. Наведемо найважливіші аспекти нормативно-правового підґрунтя цієї роботи.

При цьому обов'язкової уваги заслуговують реалії неадекватності правового поля, створеного вітчизняним законодавством внаслідок неузгодженості або невідповідності між окремими його законами і положеннями. Серед них серйозно ускладнюють логіку юридичних норм розбіжності у тлумаченні форм власності, які існують у нашій державі на даний момент.

Відомо, що за Земельним кодексом 1992 р. в Україні існує три форми власності: державна, колективна і приватна, а право власності здійснюється державними, колективними і приватними суб'єктами цього права. Зрозуміло, що в умовах семирічної давності, коли на землі переважала колективна форма господарювання, а сама ідея передачі землі у приватну власність значними прошарками суспільства сприймалася вкрай негативно, законодавче ствердження у Земельному Кодексі колективної форми власності не здається дивним.

Втім, слід зазначити, що колективна форма власності з юридичної точки зору є досить аморфне поняття, в цьому переконують і тривалий досвід радянського періоду, і неприйнятність цієї форми світовою спільнотою.

Ознакою впливу нових процесів у поглядах на норми цивілізованого життя суспільства і, зокрема, на форми власності, було прийняття в 1996 р. Конституції України, В цьому документі між іншими важливими положеннями, проголошується, що "громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності... Право приватної власності є непорушним." (ст. 41). І жодного слова про колективну власність.

Отже, на найвищому рівні, в Конституції застосовується нове для України поняття комунальної власності яке, потребуючи визначення і правового опрацювання, і водночас вимагає з'ясування питання з проголошеною раніше колективною формою власності. Очевидно, що в ситуації, яка склалася, необхідно терміново внести зміни до Земельного кодексу і прийняти його у новій редакції аби усунути розбіжності з Основним законом. На жаль ця робота ще не виконана в повному обсязі, тобто, нова редакція Земельного кодексу розроблена і висунута до розгляду у Верховній Раді України, але через політичні обставини прийняття цього документа тривалий час відкладається.

Для того щоб створити необхідні умови для реєстрації передбачених Конституцією форм власності і, водночас, визначитися з колективною формою власності, був розроблений Український класифікатор форм власності на землю [61], який розпорядженням від 24.04.98 р. Держкомземом України був направлений до місцевих земельних органів для використання.

У цьому документі при оформленні прав власності на землю та реєстрації земельних ділянок і прав на них офіційно дається вказівка використовувати у практичній роботі як чинні для усієї території України чотири форми власності на землю:

1.  Приватна власність громадян;

2. Власність юридичних осіб;

3. Комунальна власність;

4. Державна власність.

Український класифікатор форм власності на землю (УКФВЗ), ставлячи на першу позицію приватну власність громадян, у порівнянні з Земельним кодексом 1992 p., віддзеркалює нові погляди на місце і роль форм власності в житті сучасного суспільства, які вже давно звичні для більшості розвинених країн.

Стосовно комунальної форми власності на землю у Класифікаторі дається пояснення, що під нею розуміють власність територіальних громад. При цьому згідно з УКФВЗ, територіальні громади можуть здійснювати управління комунальною земельною власністю або безпосередньо, або через органи місцевого самоврядування.

Щодо офіційного впровадження форми власності юридичних осіб, необхідно підкреслити, що ця форма власності є містке юридичне поняття яке, охоплюючи широке коло суб'єктів цього права, без перешкоди поширюється і на нинішніх носіїв колективного права власності на землю; колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи тощо.

Отже, є підстави вважати, що питання форм власності на землю в практичному плані, певною мірою, відрегульовані, але залишається ще достатньо складний шлях їх законодавчого ствердження.

Наведений висновок, відбиваючи асиметрію між практикою і законодавчою базою, не заперечує необхідності ознайомлення з нормами Земельного кодексу від 1992 p., дія якого до прийняття нового кодексу залишається чинною і заслуговує на вивчення.