Облік земель за якістю

§27. Облік земель за якістю

Облік земель за якістю, як і кількісний облік земель, спирається на єдину офіційно визначену в державі систему заходів, але він проводиться 1 раз в 5 років і передбачає:

А) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель:

Б) характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезводоженістю, заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаю чи радіонуклідне;

В) характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь;

Г) лісотипологічну характеристику лісових угідь;

Д) класифікацію земель населених пунктів, що проводиться за функціональним призначенням згідно з містобудівною документацією населених пунктів;

Є) характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Наведена система заходів, як бачимо, свідчить, що для якісного обліку земель в державі необхідно для початку мати їх класифікацію і характеристику, а потім уже за класифікаційними і характерними ознаками ураховувати.

Для класифікації земель необхідно добре знати земельний фонд країни, аби зокремити усі його структурні підрозділи, обґрунтовано співвіднести між собою елементи цих структур за притаманними їм властивостями і на цій основі вірогідно визначити їх якість. Завдання це не має простого або швидкого способу вирішення. Воно вимагає тривалого систематичного накопичення даних, аналітичного їх осмислення і кваліфікованих висновків. Не дивно, що воно ще не виконано у повному обсязі згідно з наведеним переліком офіційних заходів. За авторитетним свідченням О. Я. Панчука [34], "зміст обліку якості земель На Сучасному Етапі ще Не відповідає вимогам, що передбачені положенням про порядок ведення державного земельного кадастру".

У офіційній звітності щодо обліку земель за якістю станом на 1 січня 1996 р. наводяться дані про характеристику сільськогосподарських угідь за механічним складом ґрунтів, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, кам'янистістю, дефляційнонебезпечністю, еродованістю, розподілом земельних угідь за крутизною схилів, а також станом на 1 листопада 1996 р. дані про якісну характеристику ріллі по товаровиробниках та динаміку вмісту гумусу в орних землях.

Зазначимо, що дані про наявність особливих цінних продуктивних земель були отримані ще в 1989 році. "Всю іншу інформацію - згідно з попереднім джерелом - особливо за населеними пунктами і лісами, слід накопичувати і дати в земельному звіті станом на 1.01.2001 року."

Значні обсяги заходів, пов'язані з якісним обліком земель в нинішніх умовах, ускладнюють вчасне виконання робіт, але поставлені завдання все одно вимагатимуть свого вирішення. Тому доцільно більш детально розглянути ці заходи.

Як вже було зазначено вище, в основу якісного обліку земель покладена їх класифікація. Будучи основоутворюючим заходом, класифікація земель вимагає від виконавців високого рівня фахових знань і загальної ерудиції. На перший, погляд існуюча класифікація земель - це просто перелік розмежованих між собою більших або менших за площею ділянок території країни, які за певними ознаками ураховуються в документах обліку. Але увесь процес творення класифікації, відокремлення земель одного класу від іншого, проведення демаркаційних ліній вимагає прискіпливого аналізу і творчого осмислення величезної маси даних. Це дані про характер ґрунтового покриття, гідротермальний режим ґрунтів, клімат, рельєф, схил, експозицію і конфігурацію ділянок місцевості, рослинність, господарське використання земель та багато інших.

Найбільшою структурною одиницею класифікації земельного фонду країни є природно-сільськогосподарська зона, виділена внаслідок природно-сільськогосподарського районування території. В Україні за природно-кліматичними ознаками і переважаючим напрямком сільськогосподарського використання земель виділено 5 зон - Полісся, Лісостеп, Степ, Посушлива степова і Сухостепова, а також на рівні зон - дві гірські області Карпатська і Кримська, див. § 19, підрозділ 19.4.

В межах кожної зони за ознаками якісної придатності земель для використання їх під те чи інше сільськогосподарське угіддя виділяються окремі категорії придатності:

1- землі, придатні під ріллю;

2- землі, придатні під сіножаті;

3- землі пасовищні, після покращення можуть використовуватися під інші сільськогосподарські угіддя;

4- землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після докорінних меліорацій;

5- землі, малопридатні під сільськогосподарські угіддя;

6- землі, непридатні під сільськогосподарські угіддя;

7- порушені землі.

Кожна категорія придатності використання земель у сільськогосподарському виробництві має певну кількість класів земель. Класи земель - це земельні території, які зокремлюються між собою за рельєфними ознаками, за спільними напрямками господарського використання угідь, за розмежовуючими відмінностями у механічному складі і ґрунтоутворюючих породах, у рівні солонцюватості і засоленості, еродованості і за іншими ознаками.

Класи земель складаються з видів земель, або груп ґрунтів, які були утворені в процесі ґрунтових обстежень, див. § 19, підрозділ 19.1.

Таким чином, завдання класифікації полягає у віднесенні території країни до зон, категорій придатності, класів і видів земель за притаманними їм природними і господарськими якісними ознаками, що визначають доцільність способу використання кожної структурної одиниці.

Проводячи класифікацію, визначають якісний стан земель, а це дає підставу для якісного обліку земель, який виконують за групами ґрунтів, класами земель і категоріями їх придатності.

Для якісного обліку земель використовують матеріали крупномасштабних ґрунтових, ґрунтово-меліоративних, геоботанічних, агрохімічних та інших обстежень. За допомогою планів або карт цих обстежень підраховують площі, які займають агровиробничі групи ґрунтів у складі сільськогосподарських угідь за якісними показниками. Отримані площі ґрунтів підсумовують за класами і категоріями придатності у документах обліку.

Оскільки облік земель за якістю полягає у відповідному урахуванні їх якісного стану, а якісний стан відбивається якісними показниками, що були отримані в результаті ґрунтових та інших обстежень, необхідно добре знати сутність цих показників і їх визначення.

Товщина гумусового горизонту, або потужність, є основним показником якості ґрунту, який визначають від нижньої межі гумусового шару до поверхні ґрунту, в сантиметрах. Вміст гумусу визначається або відносною величиною у відсотках, або у тоннах на один гектар площі.

Вміст інших поживних речовин, що перебувають у ґрунті, таких, як азот, калій, фосфор визначається у кількості міліграмів поживної речовини у співвідношенні до 100 грамів речовини ґрунту.

Показник механічного складу ґрунту, як і показники потужності гумусового горизонту та вмісту гумусу, належить до найважливіших показників якісного складу ґрунту. За механічним складом ґрунти діляться на вісім підгруп: піщані, супіщані, легкі суглинні, середні суглинні, важкі суглинні, легкі глинисті, середні глинисті, важкі глинисті.

Крутість схилу визначається середнім кутом нахилу земельної ділянки до горизонтальної площини і ураховується за інтервалами: до 1°, 1°-2°, 2°-3°, 3°-5°, 5°-7°, 7°-10°, 10°-15°, 15° і більше. Показник крутості схилу суттєво впливає на умови механізованої обробки земель і зростання сільськогосподарських культур. Збільшення кутів нахилу погіршує ці умови. З крутістю схилів місцевості прямо пов'язане таке негативне явище, як еродованість.

Про еродованість вже йшлося в § 19, але враховуючи значне поширення цього загрозливого явища, доцільно додатково розглянути окремі його аспекти. Землі, які перебувають під руйнівним впливом ерозії, вважаються дефляційнонебезпечними. В Україні більше 11% від загальної площі 38 188 тис. га обстежених сільськогосподарських земель займають угіддя, що мають крутість схилу більше 3е. Це означає, що вони практично не придатні для вирощування просапних культур. Існують цілі регіони, де зберігається тенденція до збільшення еродованих площ, вони перебувають в зоні дефляційної небезпеки.

Рівень дефляційної небезпечності може бути слабким, середнім і сильнішим. Слабкою дефляційна небезпека вважається на територіях з переважаючими глинистими і середньо-глинистими різновидами звичайних і південних чорноземів, каштанових і бурих ґрунтів, сіроземів; легкосуглинистих і супіщаних різновидів опідзолених і вилужених чорноземів; супіщаних різновидів сірих лісових ґрунтів. На усіх різновидах карбонатних каштанових ґрунтів; глинистих і суглинистих різновидах сіро-буропустельних ґрунтів; легкосуглинистих і супіщаних різновидах звичайних і південних чорноземів, сіроземів; легко-суглинистих різновидах каштанових ґрунтів; супіщаних різновидах дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтів дефляційна небезпека вважається середньою. Найвищий рівень дефляційної небезпеки на територіях з піщаними різновидами чорноземів, сіроземів, сіро-коричневих, каштанових пустельних і напівпустельних ґрунтів.

Головними чинниками ерозійних процесів є вода і вітер. Місцевості зі схилом руйнуються більше під впливом водної ерозії, вітрова ерозія переважає на рівнині. Ознакою еродованої території є розвиненість яружно-балкової мережі. Якщо лінійний приріст цієї мережі не перевищує на рік 0,5 м, ерозія вважається слабкою; при прирості в 0,5-rl м - середньою; в1-К2 м - сильною.

До важливих показників якості ґрунту відносять характеристику його засоленості, яка визначається вмістом солей, глибиною залягання солевого горизонту та складом солей, див. § 19, підрозділ 19.2.

Солонцюватість ґрунтів та їхніх комплексів визначається вмістом у їхній речовині солонців. Якщо вміст солонців знаходиться в межахЮ-30%, (ґрунти за солонцюватістю вважаються слабокомплексними, при вмісті 30- 50%) ґрунти середньокомплексні; якщо вміст перевищує 50% - ґрунти сильнокомплексні.

Показники засоленості і солонцюватості доповнюються показниками кислотності ґрунту, які визначаються за реакцією солевої витяжки ґрунту. Якщо реакція ґрунтів близька до нейтральної (рН 5,6 - 6,0), при слабокислій реакції (рН 5,1 - 5,5), середньокислій (рН 4,6 - 5,0), сильнокислій (рН<4,5).

Засоленість, солонцюватість і кислотність відбивають хімічні процеси в ґрунті, що суттєво доповнює його якісну характеристику.

Значно зменшує якість земель кам'янистість ґрунту, ускладнюючи застосування механізмів і зростання рослин. Під кам'янистістю розуміють наявність каміння в 30-сантиметровому шарі ґрунту або на його поверхні. Кам'янистість ґрунтів визначається шляхом віднесення площі, зайнятої камінням, до загальної площі ділянки або за вмістом каміння в одиниці площі. Кам'янистість ґрунтів ураховується, якщо вміст каміння перевищує 5 м3 на 1 га. Малокам'янистими фунтами вважаються такі, поверхня яких вкрита камінням до 10%, середньокам'янистими - від 10% до 20%; сильнокам'янистими - більше 20%.

Перезволожені і заболочені землі в багатьох регіонах країни займають значні території. Визначення і якісне урахування цих земель дозволяє розробляти ефективні програми їх розвитку і перетворення на більш цінні природні ресурси. Головними факторами перезволоженості і заболоченості є рівень зволоженості ґрунту і глибина залягання ґрунтових вод.

До перезволожених відносяться землі, що зазнають тимчасове або часткове підтоплення і мають ознаки слабого поверхневого оглеєння. До заболочених земель відносяться слабо, середньо і сильно заболочені площі на мулуватих і торф'яних ґрунтах. Під слабозаболоченими ураховують землі з глеюватими ґрунтами; під середньозаболоченими - землі з глеєвими і лучно-болотяними ґрунтами; під сильнозаболоченими - землі з болотяними, мулуватими і торф'яними ґрунтами.

Переглядаючи наведені показники якісного стану земель, слід відзначити їх багатоплановість і неоднозначність, що обумовлюють досить непрості механізми їх визначення. Ця обставина значно ускладнює проведення обліку земель за якістю у необхідних обсягах, поширюючи його на всю територію країни. Через це процес якісного обліку земель, як уже підкреслювалось, ще далекий до завершення. Втім, не маючи кінцевих результатів усієї запланованої роботи з якісного обліку земель, скористаємося для ознайомлення її фрагментами, що висвітлюють розподіл земель за основними якісними ознаками на частині території України [18], табл. 6.2. Завершуючи огляд нинішнього стану якісного обліку земель в Україні, слід зазначити, що цей облік по багатьом показникам ще не досяг поставленої мети, тому заходи з якісного обліку земель повинні бути посилені, цього вимагають численні питання сучасних земельно-оцінювальних робіт і, в першу чергу, вартісна оцінка земель.