Основні поняття об'єкту бонітування.

§ 29. Основні поняття об'єкту бонітування. Визначальні поняття

До складу цієї частини посібника увійшли мінімально необхідні поняття і положення з великої самостійної науки - ґрунтознавство, які дозволяють зрозуміти сутність основних питань об'єкта вивчення, виконуючи кадастрові земельно-оцінювальні роботи.

Автор пропонує при цьому загальновідому інформацію з питань ґрунтознавства, але концептуально надає перевагу фаховій роботі групи вчених МДУ [41], яка сприяла інтерпретації складної специфіки ґрунтоутворення в прийнятну і доступнішу форму.

Слід зазначити також, що наведені нижче відомості складають той тіnimorum знань з ґрунтознавства, без якого взагалі немає жодного сенсу розглядати дуже специфічні питання як бонітування ґрунтів зокрема, так і земельно-оцінювальних робіт взагалі.

Життя людини безпосередньо залежить від рослин, які ростуть на поверхні землі, забезпечуючи своє зростання необхідними речовинами через коріння з ґрунту.

Ґрунт - це речовина верхнього прошарку фізичної поверхні землі, яка утворилась природнім шляхом, має історію свого розвитку і притаманні саме їй властивості, які обумовлюють головну цінність ґрунту - його родючість. Властивості ґрунту можуть бути природними, тобто такими, до створення яких людина не причетна, або штучними, що виникли в процесі її діяльності. Природні властивості у порівнянні з штучними, або набутими, мають більш стабільний, стійкий до змін характер.

Ґрунт виник внаслідок тривалих і складних процесів взаємодії чотирьох ґрунтоутворюючих чинників: материнської породи, органічної субстанції, клімату і рельєфу. До речовини ґрунту входять чотири фази - тверда, рідка, газоподібна і тваринно-рослинна, які утворюють єдине фізичне природне тіло ґрунт.

Вивчення ґрунту починають з його морфології. Морфологія ґрунту - це особливості багаторівневої організації й перебування речовини ґрунту в межах його фізичного тіла. Основними морфологічними ознаками ґрунту є його побудова, зложення, структурованість, структура і склад.

Побудова ґрунту - віддзеркалюється його профілем, який є основною ознакою особливостей ґрунту і складається з кількох генетичних горизонтів,

Зложення ґрунту - характеризує геометричне розташування часток речовини ґрунту в усіх чотирьох фазах.

Структурованість ґрунту - це здатність ґрунту розпадатися на окремі частини-агрегати певного розміру і форми внаслідок механічного втручання.

Структура ґрунту - це взаємне розташування в тілі ґрунту його агрегатів - структурних окремостей речовини ґрунту певної форми, розміром 0,25-10 мм, які є сукупністю часток меншого розміру, що утримуються разом внаслідок злипання, склеювання, через діяльність мікроорганізмів та іншими силами.

Зі структурою ґрунту тісно пов'язують поняття його щільності, яке визначається взаємним розташуванням твердих часток ґрунту, а також утворень між ними у вигляді порожнин, отворів, пop та співвідношення між ними. Чим більший вміст твердих часток, тим вища щільність ґрунту. Щільність вимірюють в г/см3.

Протилежним до щільності ґрунту є поняття його порозності.

Структурованість, структура і щільність належать до дуже важливих показників якості ґрунту. Якщо ґрунт безструктурний, при механічній обробці він розпадається не на агрегати - агрономічно найбільш корисні окремості ґрунту розміром 0,25-10 мм, а на грудки набагато більшого розміру, які не мають до агрономічної цінності ніякого відношення. У структурованому ґрунті утворюються оптимальні термо - гідроповітряні умови, які сприяють механізмові живлення рослин. Безструктурний ґрунт не здатний забезпечувати рослину збалансовано і повітрям, і водою: він або перезволожений, або швидко пересихає. Структура ґрунту порушується від інтенсивного руху важких сільськогосподарських машин, наслідком є його ущільнення. Перевищення норми щільності вкрай негативно позначається на якості ґрунту. Якщо, наприклад, показник щільності підвищується від 1,2 до 1,5 г/см3, врожайність таких культур, як соняшник і боби зменшується в 3 - 4 рази відповідно [41].

Склад ґрунту - найбільш містке морфологічне поняття, яке відбиває різні рівні існування речовини ґрунту у межах визначених відмінностей та їх відсоткове співвідношення. Існує декілька рівнів організації речовини ґрунту: фазовий, агрегатний, механічний, мінералогічний, хімічний.

Всі вище розглянуті, а також багато інших, які ще будуть розглядатися показники, умови і ознаки ґрунту, є лише окремими чинниками інтегрованого показника якості ґрунту - його родючості.

Родючість ґрунту - є основною якісною характеристикою, яка означає його спроможність задовольняти зростання рослини необхідними поживними речовинами і умовами. Є кілька відмінностей у розумінні родючості ґрунту: природна, економічна, абсолютна, відносна. Природна родючість - склалася під впливом природного процесу ґрунтоутворення. Економічна родючість - з урахуванням додаткових штучно створених умов родючості внаслідок діяльності людини. Абсолютна родючість - оцінюється продуктивністю окремої одиниці земельної площі. Відносна родючість - показує кількість продукції на одиницю витрат.

Родючість ґрунту пов'язується з великою кількістю факторів впливу як від внутрішніх його властивостей, так і від зовнішніх умов місцевості. Кожна ґрунтова відмінність має свої властивості, які вивчають, досліджуючи зразки ґрунту і відповідний ґрунтовий профіль.

Ґрунтовий профіль - це прямовисний перетин ґрунту, який дає можливість безпосередньо розглянути і вивчити речовину ґрунту, починаючи з самого верху до материнської породи. Ґрунтовий профіль складають генетичні горизонти, які виникли внаслідок дії процесу ґрунтоутворення і віддзеркалюють у вертикальній послідовності зміну властивостей ґрунту відповідно до інтенсивності цього процесу.

Генетичні ґрунтові горизонти - це звичайно паралельні прошарки ґрунту, які мають свої конкретні ознаки і властивості, і утворюють своєю сукупністю ґрунтовий профіль. Генетичними їх називають через те, що вони є наслідком нескінченного процесу ґрунтоутворення, або, як кажуть, генезису ґрунтів.

Засновник наукового ґрунтознавства В. В. Докучаєв започаткував всього лише три генетичні горизонти - гумусово-акумулятивний, перехідний і підґрунтя, або материнська порода, в наші часи їх кількість значно зросла, але всі вони базуються на основі трьох класичних. Про генетичні горизонти дає уявлення схема ґрунтового профілю, мал. 7.1.

Повертаючись до основної якісної ознаки ґрунту - його родючості, зауважимо, що родючість ґрунту утворюється внаслідок інтегрованого впливу всієї сукупності факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, дія яких взаємопов'язана і взаємообумовлена. Вона не може розглядатись як результат зокремленої дії певної кількості факторів, навіть найважливіших. Наприклад, якщо ґрунт має певну кількість найнеобхідніших поживних речовин, але недостатнє зволоження, рослина рости не буде, або якщо є поживні речовини і гарні умови зволоження, але в період зростання рослини спостерігається несприятливий температурний режим, родючість ґрунту також суттєво знизиться. Усвідомлюючи складність процесів творення умов родючості, розглянемо головні фактори впливу детальніше, починаючи з природних властивостей ґрунту.

Під природними властивостями ґрунту розуміють велику кількість ознак, серед яких: особливості побудови ґрунтового профілю, наявність гумусу та інших поживних речовин, механічний склад, хімічний склад, вбирна здатність, закисленість і лужність, фізико-механічні властивості, гідротермальні умови, повітряний режим та інше.

Вивчаючи побудову ґрунтового профілю, забарвлення його верхніх прошарків - генетичних горизонтів, роблять висновок про вміст гумусу та товщину, або, як кажуть, потужність гумусового горизонту. Вміст гумусу в ґрунтовому профілі поступово зменшується від верхніх горизонтів до нижніх, про це свідчить інтенсивність забарвлення в темний колір, яке біля поверхні може бути майже чорним, але при заглибленні світлішає.

Гумус є найважливішою поживною речовиною рослин, головним показником родючості ґрунту. Гумус, або перегній утворюється в ґрунті внаслідок розкладання органічної тваринно-рослинної маси і накопичується на поверхні землі. Вміст гумусу у ґрунті та потужність його гумусового горизонту віддзеркалюють якість переважної більшості ґрунтів. В гумосфері перебуває основна маса кореневої системи рослини, дістаючи з неї необхідні речовини для свого живлення, але чинниками гумосфери не вичерпуються умови родючості, водночас на зростання рослин суттєво впливає характер підґрунтя - материнської породи, особливо це стосується багаторічних рослин, корені яких можуть сягати до глибини десятків метрів.

Механічний склад

Надзвичайно важливим фактором родючості є механічний склад ґрунту, під яким розуміють вміст у ньому твердих часток, згрупованих за розмірами і визначених у кількісному співвідношенні. Механічний склад ґрунту є наслідком тривалого елювію (вивітрювання) первісної породи і подрібнення її на окремі механічні складові частини певного розміру. Згідно з класифікацією відомого ґрунтознавця Н. А. Качинського, до складу ґрунту входять:

У деяких випадках механічний склад ґрунту спрощують, виділяючи в ньому три частини: скелетні фракції >1 мм, фізичний пісок від 1 мм до 0,01 мм; фізичну глину - фракції <0,01 мм. Це дозволяє дати зручну класифікацію ґрунтів за їх механічним складом. Оскільки вміст скелетної фракції у переважної більшості ґрунтів дуже незначний, класифікацію виконують на основі співвідношення в ґрунтах кількості фізичного піску і фізичної глини. В табл. 7.2 наведені існуючі назви ґрунтів, відповідно до вмісту фізичної глини.

У польових умовах часто виникає потреба попереднього визначення класу ґрунту за механічним складом. Для цього відібрану речовину ґрунту зволожують, перемішують, добре розминають руками, а потім викачують на рівній поверхні, намагаючись утворити валик товщиною 3-5 мм. Якщо речовина не скочується, розпадається на частини, то це або піщані, або супіщані ґрунти. Якщо валик формується, але розпадається на частини сам по собі при легенькому натискуванні або згортанні - це різної ваги суглинні. Речовина глинистих ґрунтів легко зліплюється, її окремі частини досить міцно з'єднуються між собою, валик при деформуванні не розпадається на частини.

Знання механічного складу ґрунту дає можливість передбачати і вплинути на дуже важливі фактори його родючості: гідротермальні і гідропо-вітряні умови живлення і зростання рослин. Глинувато-мулуваті фракції, заповнюючи природне тіло ґрунту завдяки своїй вбирній здатності, обумовлюють його аерацію, проникнення тепла, вологи, динаміку поживних речовин, їх доступність для споживання рослинами. Піщані і супіщані ґрунти, які через незначний вміст фракції <0,01 мм називають легкими, мають гарну аерацію, добре прогріваються сонцем, але через це незадовільно утримують вологу і більшість поживних речовин, які легко вимиваються. На важких глинистих ґрунтах динаміка гідро- термоповітряних процесів навпаки суттєво уповільнюється, внаслідок чого значно погіршуються умови надходження до кореневої системи рослин поживних речовин, погіршується також засвоєння рослиною цих речовин. Оптимальними за умовами родючості для більшості рослин є суглинисті ґрунти, завдяки більш сприятливо збалансованому механічному складу, де фракції часток <0,01 мм перебувають в межах 30-60 відсотків маси ґрунту.

Хімічний склад

Переходячи до ролі окремих поживних речовин ґрунту, доцільно розглянути особливості його хімічного складу. Згідно з дослідженнями А. П. Виноградова, речовина ґрунту на 82% складається із сполук кисню і кремнію Si02, десята частина припадає на алюміній і залізо, всі інші хімічні елементи перебувають у ґрунті у дуже обмежених кількостях (див. табл. 7.3).

Жива органічна частина ґрунту помітно відрізняється за складом від неживої мінеральної внаслідок розпаду біомаси в ній, різко змінюється вміст деяких речовин, особливо це стосується вуглецю і азоту, вміст яких зростає в десятки разів.

Більшість хімічних елементів ґрунту, за незначним винятком, перебуває у вигляді сполук: Si02, A1203, Fe203) CaO, MgO, K20, Na20, C02, N03, Р205, і всі вони тією чи іншою мірою впливають на родючість фунту, але серед найважливіших елементів живлення рослин вважають вуглець, азот, фосфор, калій, кальцій.

Головним постачальником поживних елементів для рослин ґрунту є його гумус або перегній.

Вуглець і азот у вигляді сполук С02 і N03 майже повністю обумовлені процесом розкладу органічної маси ґрунту. Надходячи з ґрунту у складі вуглецевої кислоти, хімічний елемент вуглецьрізко впливає, на процес фотосинтезу рослин. Зростання концентрації С02 у біляґрунтовому прошарку повітря від атмосферної норми в 0,03% до 0,3% підвищує інтенсивність фотосинтезу окремих рослин в декілька разів, його нестача майже припиняє цей процес.

Азот, незважаючи на дуже низький відсоток 0,1-0,4% свого вмісту в ґрунтах, є також надзвичайно важливою поживною речовиною для росту рослин, якими він споживається в основному у формі нітратів. Недостатня кількість азоту в ґрунті різко зменшує врожаї більшості сільськогосподарських культур.

Фосфор також належить до необхідних елементів живлення рослин, він, як і вуглець та азот, також вимагає регулярного поповнення через зменшення своїх запасів. Особливо це стосується тих ґрунтів, які інтенсивно експлуатуються, внаслідок чого поживні речовини виносяться з ґрунту разом з урожаєм культурних рослин. Головними постачальниками вуглецю, азоту і фосфору є органічні добрива, перегній, органічна речовина ґрунту, але запаси фосфору ще можуть поповнюватись за рахунок неорганічної частини ґрунту - мінералів апатиту і деяких інших. Його вміст у ґрунті становить 0,1-0,2%.

Калій підвищує родючість ґрунту, позитивно впливаючи на розвиток рослин. Цей елемент у вигляді сполуки К20 найчастіше входить до складу глинистих фракцій, а також міститься в більш крупних фракціях мінералів польового шпату. Середній його вміст у ґрунтах становить 2-3%.

Кальцій, як і калій, знаходиться головним чином у складі глин, але є він і в органічній речовині ґрунту, середній його вміст 1-3 %. Кальцій називають охоронцем ґрунту, оскільки він має властивість закріплювати в структурах ґрунту поживні речовини, перешкоджаючи впливові сполук алюмінію і особливо натрію порушувати Ці Структури. Нестача кальцію є причиною руйнування агрегатного стану ґрунту, вимивання поживних речовин та інших негативних наслідків.

Рідинна фаза ґрунту

Споживання усіх без винятку необхідних для рослин речовин, пов'язуючись зі структурною організацією речовини ґрунту, також безпосередньо залежить від стану рідинної фази ґрунту як основної транспортуючої субстанції. Рідина у ґрунті перебуває в порожнинах, порах, капілярах, а також в інших об'ємних утвореннях і сполуках в основному у вигляді води та відповідних ґрунтових розчинів. Вона може бути доступною для споживання рослинами або перебувати у недоступній формі. Якщо, наприклад, вода входить до складу хімічних сполук або утримується навколо твердих часток ґрунту силами притягування, така вода вважається хімічно або фізично зв'язаною, тобто недоступною для споживання рослинами.

Головним постачальником води до рідинної фази ґрунту є атмосферні опади, зрошування, а також водоносні горизонти ґрунту. Вода, надходячи до ґрунту в достатній кількості, заповнює всі його об'ємні утворення, поповнюючи запаси як зв'язаної форми, так і доступної для рослин. Доступна для рослин вода перебуває у різноманітних порожнинах ґрунту, поза зоною впливу сил притягування з боку його твердих часток. Рух незв'язаної води у порожнинах ґрунту може збігатися з напрямком сил гравітації, а може бути йому протилежним. Це залежить від розмірів порожнин, які існують в ґрунті. Заповнюючи великі порожнини, вода вільна рухається вниз до більш глибоких горизонтів, підкоряючись вимозі гравітації. У порожнині, яка має вигляд капіляра з діаметром меншим за 7 мм, вода опирається гравітаційному впливові, маючи властивість за рахунок дії так званого капілярного ефекту рухатись догори; якщо зменшувати діаметр до 1 мм і менше, ця властивість різко посилюється. Капілярна вода є найбільш цінною для рослин, нею зволожуються верхні шари фунту, з нею транспортуються до коріння рослини поживні речовини, саме її запаси намагаються зберегти або поповнити, проводячи зрошувальні заходи.

Друга частина рідинної фази ґрунту - ґрунтовий розчин, який утворюється в результаті взаємодії звичайної води з речовиною ґрунту, також виконує транспортувальні функції, переносячи до коріння рослини як необхідні поживні речовини, так і всі інші, які входять до його складу. Через цей динамізм ґрунтовий розчин активно впливає на процеси перетворень органічних і мінеральних компонентів ґрунту. До ґрунтових розчинів належать запаси всієї капілярної води, яка внаслідок накопичення своєї маси навколо твердих конкрецій ґрунту втрачає міцність зв'язку і частково переходить до ґрунтового розчину. Реакція ґрунтового розчину, до якого входять кислоти і основи, а також кислі і основні солі, дає змогу отримати дуже важливу характеристику якості ґрунту - міру його закисленості, або вилуженості. В цій реакції визначається активність взаємодії аніонів водню (Н+) і катіонів гідроксильної групи (Off) через показник рН, під яким розуміють від'ємний логарифм активності іонів водню. рН ґрунтового розчину на закислених ґрунтах падає до 2,5 одиниць, а на залужених може сягати 10-11 одиниць. Якщо у ґрунті нейтральна реакція, показник рН становить 7,0.

Разом з показником рН важливою якісною ознакою ґрунтів є концентрованість ґрунтового розчину та його динамізм. Найнижча концентрованість розчину спостерігається на болотяних ґрунтах, найвища - в степових солончаках, змінюючись кількісно в багато разів: від десятків міліграмів до сотень грамів сухої речовини на 1 літр розчину відповідно.

Зміна концентрованості ґрунтового розчину залежить від атмосферних опадів і зрошування, які можуть впливати неоднозначно. Підвищення концентрованості розчину в спекотливу, суху пору року незаперечно пов'язується з випаровуванням рідини, внаслідок чого запаси води в ґрунті зменшуються і, навпаки, надходження До ґрунту води в зимово-весняний період зменшує концентрованість розчину, видужуючи та опріснюючи ґрунт. Але не завжди значні маси води деконцентрують розчин. Так, наприклад, в весняний період бурхливого розвитку рослин, незважаючи на значні запаси води в ґрунті, спостерігається суттєве підвищення концентрованості розчину. Це пояснюється властивим для цього періоду процесом відокремлення з кореневої системи значної маси вже використаних продуктів життєдіяльності рослин, а також активним розкладанням інших органічних речовин.

Оскільки не завжди існує технічна можливість отримати ґрунтовий розчин, засоленість ґрунтів визначають поширеним методом водяного витягу. Водяний витяг готують, змішуючи досліджуваний ґрунт у співвідношенні 1 до 5 з водою, а потім аналізують отриману рідину.

Повітряний режим ґрунту

Рідинна фаза співіснує у порожнинах ґрунту з газоподібною, створюючи у взаємодії з атмосферним повітрям специфічний гідроповітряний режим ґрунту. Жодна з цих фаз окремо не здатна забезпечити життєві процеси переважної більшості рослин, вода і повітря сприймаються рослиною лише збалансовано, у певному співвідношенні. Повітря вільно займає всі порожнини ґрунту, але швидко залишає їх при надходженні води. При надмірному зволоженні доступ повітря до порожнин ґрунту припиняється, виникають анаеробні умови, які порушують розвиток рослин і сприяють внутрішньому оглеюванню ґрунтів. Таке явище спостерігається на важких безструктурних ущільнених глинистих ґрунтах, де порожнистість нерозвинена і повітря перебуває в об'ємах тонких капілярів. На подібних ґрунтах, через незадовільні умови аерації, дуже уповільнюється динамізм газово-рідинного матеріалу, ускладнюється його доступність до рослин, а також суттєво обмежується сприймання атмосферного повітря.

Значно поліпшуються гідро-повітряні умови в структурованому ґрунті, де в результаті зволоження вода перебуває в основному у капілярах, а повітря займає усі інші більш об'ємні порожнини.

Повітря ґрунту разом з атмосферним впливає на життєві процеси рослини через кореневу систему та її листя переважно, у вигляді відомих сполук.

Склад фунтового повітря певною мірою відрізняється від атмосферного внаслідок хіміко-біологічних перетворень речовин ґрунту. У ґрунтовому повітрі, як і у атмосферному, переважають азот і кисень, але спостерігається помітна відмінність вмісту вуглецевого газу - діоксиду вуглецю С02, атмосферна норма якого - 0,03% може бути перевищена до 3% і більше.

Кисень, який перебуває у ґрунті у складі усіх чотирьох фаз, не піддається визначенню своєї справжньої ціни. Входячи до переважної кількості сполук, він водночас є умовою і наслідком існування усього живого в нашому світі. Дефіцит кисню у фунті пригнічує кореневу систему, через цю обставину гинуть молоді паростки рослин, різко погіршується перебіг закислювально-поновлювальних процесів. Важко також повною мірою оцінити особливу місію вуглецевого газу С02, який утворюючись у фунті природним шляхом, поповнює запаси атмосферного повітря. Торкаючись тільки одного надзвичайно важливого аспекту цієї місії, підкреслимо, що С02 є незамінним джерелом живлення процесів фотосинтезу усього рослинного світу на Землі. Підвищення його вмісту у біляфунтовому шарі повітря різко впливає на підвищення врожайності сільськогосподарських культур. І тільки надмірне стократне перевищення атмосферної норми С02 пригнічує розвиток рослин.

Азот, входячи до складу твердої фази ґрунту у мізерній кількості, займає левову частку за вмістом у атмосферному повітрі. Приблизно така ж його пропорція і у ґрунтовому повітрі. Азот є надзвичайно важливим елементом живлення рослин, які його споживають виключно у формі іонів амонію або нітратів. Для сприймання рослинами у означеній формі цей елемент спочатку надходить До ґрунту певними шляхами, а потім, вже під дією відповідних процесів, трансформується до необхідних сполук. Запаси азоту поповнюються трьома шляхами: внаслідок розкладу органічної речовини ґрунту, через діяльність особливих азотофіксуючих організмів та з атмосферними опадами. Основними продуктами розпаду органічної речовини є діоксид вуглецю, амінокислоти, вода та деякі інші. Амінокислоти у формі аміаку NH3 вступають в реакцію з оточуючими кислотами ґрунту, в результаті утворюються відповідні солі амонію, які є доступними для живлення рослин і накопичуються в ґрунті. Якщо аміак закислюється, амінокислоти ґрунту перетворюються на нітрати азотної кислоти N03 також необхідні і доступні для живлення рослин. Ці два способи утворення необхідних сполук азоту називають амоніфікацією і нітрофікацією ґрунтів. В залежності від типу ґрунтів азотне живлення рослини може бути амонійним, змішаним або нітратним. Так, на болотяних ґрунтах воно переважно амонійне, на лісових - амонійно-нітратне, в степах переважно нітратне.

Обмінювапьно-вбирні процеси

Вбирна здатність ґрунту означає спроможність ґрунту до вбирання контактуючої речовини в процесі взаємодії матеріалу ґрунту з цією речовиною. Вбирна здатність може бути повною, частковою або обмінювальною, тобто такою, при якій частки речовини поглинаються матеріалом ґрунту, натомість до складу речовини, внаслідок контакту, переходять частки матеріалу ґрунту. Деякою мірою вбирна здатність ґрунту нагадує його властивість поглинати і утримувати воду, але за своєю суттю є значно ширшою ознакою властивостей ґрунту, охоплюючи значно ширше коло контактів і характер їх взаємодії.

Вбирна здатність ґрунту залишати у своєму складі частки контактуючої речовини може мати механічний, хімічний, фізичний або фізично-хімічний характер. Вода або повітря приносять до ґрунту і залишають у його складі тверді частки механічним шляхом; якщо ґрунт хімічно реагує з речовиною, що надходить, утворюються сполуки, які залишаються в ґрунті завдяки хімічним процесам; концентрування речовини на молекулярному рівні навколо тонкодисперсних часток ґрунту, внаслідок дії сил притягування, відбувається фізичним шляхом. Обмінювально-вбирна здатність означає властивість ґрунту обмінювати іони, розташовані на поверхні тонкодисперсних колоїдних часток, з відповідною кількістю іонів контактуючої речовини. Через динамічні можливості своїх процесів, обмінювально-вбирна здатність значною мірою віддзеркалює якість ґрунту і насамперед його здатність накопичувати і транспортувати поживні речовини, а також і всі інші, вона регулює реакцію ґрунту, визначає його гідрофізичні властивості.

Обмінювально-вбирні процеси відбуваються в межах колоїдного середовища ґрунту, в якому колоїди перебувають переважно у вигляді особливих структурних утворень - гелей, зв'язаних між собою колоїдних часток. При зволоженні ґрунту зв'язки між колоїдами слабнуть і деяка їх кількість переходить до стану золей, при якому колоїдні частки існують відокремлені одна від одної. Перетворення золей на гелі і навпаки відбувається за участю в обмінювальних процесах певних хімічних елементів, серед яких найбільш ефективною дією відрізняються іони кальцію і натрію.

Якщо, наприклад, в результаті обмінювальної взаємодії колоїди ґрунту насичуються кальцієм, вони знаходяться у стані стійких гелей, і реакція ґрунту наближена до нейтральної; він добре структурований; якщо натрієм, колоїди ґрунту розпадаються, перетворюючись на золь, його реакція є лужною, він більш ущільнений, неструктурований, з несприятливими гідро-фізичними властивостями. Перший випадок є типовим для чорноземів, другий - для солонцюватих ґрунтів.

Обмінювально-вбирні процеси сукупно з іншими характерними даними поглиблюють уявлення про якісні перетворення в ґрунтах, а це дозволяє перейти до основних аспектів бонітувальних робіт.