Перебіг економічної оцінки земель

§ 33. Перебіг економічної оцінки земель

33.1. Підготовчі роботи

Матеріали попереднього параграфа переконують в тому, що головним у економічній оцінці сільськогосподарських земель є визначення продуктивності витрат живої і уречевленої праці на різних за якістю землях при збіжних умовах виробництва. Оскільки економічна оцінка земель виконується в межах земельнооцінювального району, початковою вихідною основою такої оцінки повинні бути планово-картографічні матеріали району з даними великомасштабних ґрунтових обстежень про характер ґрунтового покриття. Завдяки врахуванню цих данних, визначається структура ґрунтового покриття шляхом групування грошових відмінностей у групи ґрунтів, складаються номенклатурний список і картограми груп ґрунтів, аналізується інформація про властивості ґрунтових відмінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.

На базі попереднього матеріалу виготовляється оцінювальна планово - картографічна основа з визначеними межами груп ґрунтів, сільськогосподарських угідь і господарств земельнооцінювального району. Користую чись оцінювальною основою, по кожному із господарств обчислюють площі груп ґрунтів і складають їх експлікації з прив'язкою до сільськогосподарських угідь. До планово-картографічної оцінювальної основи додаються виготовлені у формі таблиць спеціальні формуляри вихідних даних, необхідних для економічної оцінки земель, які містять інформацію про урожайність сільськогосподарських культур, витрати на їх виробництво, а також дані про структуру ґрунтового покриття по сільськогосподарських угіддях, див. табл. 8.1. . _.

Структура ґрунтового покриття розраховується через коефіцієнти питомої ваги площ відповідних груп ґрунтів у складі конкретної ділянки сільськогосподарських угідь.

33.2,

Визначення економічних показників

Оскільки серед економічних показників найголовнішим є урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування, а всі інші є похідними від них, визначення саме цих показників займає центральне місце в земельнооцінювальних роботах. Від надійності і вірогідності отриманих показників урожайності і витрат на неї залежить виваженість і обґрунтованість усієї економічної оцінки сільськогосподарських земель.

Найбільш точно ці показники можуть бути визначеними лише у випадках безпосереднього обліку урожайності і витрат на неї на досліджуваних землях впродовж певного періоду, найчастіше це період ротації сівозмін. Простий за своєю суттю метод безпосереднього обліку полягає у визначенні потрібних показників досліджуваних груп ґрунтів на певних за розмірами контрольних майданчиках (0,01-0,005 га), продукцію з яких збирають, зважують і розраховують урожайність на 1 га площі. Але через те, що цей метод вимагає тривалого часу для накопичення даних, необхідних для розрахунку середніх значень показників (період ротації сівозміни визначається кількістю її структурних одиниць - полів і може сягати 6-8 і більше років), він застосовується дуже обмежено в основному, на ділянках науково-дослідних і сортовипробувальних закладів.

Тому для визначення економічних показників, застосовують математично-статистичні методи, при яких використовують дані бухгалтерського обліку в сільськогосподарських підприємствах і які, незважаючи на певні недоліки цього обліку, є єдиним документованим відбитком господарської діяльності цих підприємств (колгоспів і радгоспів) впродовж багатьох років. Дані бухгалтерської звітності, які використовуються математично-сгатистичними методами, збирають, як правило, за останній семирічний період. Серед цих методів відомі: метод типових вибірок і метод кореляційно-регресивного аналізу усієї генеральної сукупності господарств району.

Метод типових вибірок полягає у відборі в межах земєльнооцінювального району господарств, типових за спеціалізацією і за рівнем землеробства. У таких господарствах повинна бути одна переважаюча група ґрунтів, яка б займала у структурі ґрунтового покриття ріллі на менше 70-75% площі. Інші типи ґрунтів, дещо відмінні за якістю від переважаючих, займають решту площі ріллі. За цими ознаками у типову вибірку добираються не менше десяти господарств або їх підрозділів: дільниць, відділень і т.д.

Для кожної вибірки обчислюють середні показники, значення яких повинні бути близькими для середніх показників усієї генеральної сукупності господарств району.

Різниця між середніми значеннями типової вибірки перевіряється за допомогою відомого механізму критерію Ст'юдента на несуттєвість, шляхом порівнювання вирахуваних значень з табличними. Якщо різниця несуттєва, вибірка вважається репрезентативною, тобто такою, що представляє або відбиває вірогідну картину спеціалізації і рівня землеробства господарств району, а її середні показники можуть бути використані для складання землеоцінних шкал. Але слід зазначити, що це чисто теоретичні висновки, які випливають із законів математичної статистики, на практиці вірогідність даних, отриманих на підставі типових господарств, є досить невисокою.

Причина в тому, що забезпечити дійсну типовість вибірки у багатьох випадках за показниками господарств неможливо. Вимагаючи кропіткої роботи з аналізом показників усіх господарств району, метод типових вибірок не дає бажаних результатів, що значно обмежує його застосування в практиці економічної оцінки земель.

Натомість широке визнання і застосування отримав метод кореляційно-регресивного аналізу статистичних даних усієї генеральної сукупності господарств земельнооцінювального району. Цей метод є вірогідною математичною моделлю зв'язків, які існують між валовою продукцією господарств і урожайністю різних за якістю груп ґрунтів, звичайно, за умови збіжного рівня землеробства.

Для визначення показників за цим методом виконують підготовчі роботи, див. розділ 31.1 і складають лінійні рівняння множинної регресії, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів району:

Систему лінійних рівнянь множинної регресії, в залежності від їх кількості, розв'язують за допомогою мікрокалькулятора або більш потужної обчислювальної техніки і отримують відшукувані коефіцієнти. Для характеристики точності отриманих даних розраховують: коефіцієнти регресії та їх стандартну помилку; коефіцієнт значущості факторів, середнє арифметичне факторів та їх стандартну помилку, а також коефіцієнт варіації, асиметрію і ексцес за відомими формулами математичної статистики. Якщо точність показників статистично спростовується, вихідні дані необхідно перевірити, провести відбраковування і повторно розв'язати систему рівнянь.

Метод кореляційно-регресивного аналізу звичайно не висвітлює показників деяких малопоширених груп ґрунтів у випадках їх входження до складу більш крупних угрупувань ґрунтів. В таких випадках питання розв'язують за допомогою вірогідно визначених показників аналогічних груп ґрунтів суміжних земельнооцінювальних районів, подібних за кліматичними умовами, або використовують залежність між балами бонітету ґрунтів.

Визначення економічних показників малопоширених ґрунтів, на відміну від розповсюджених, не маючи достатньої статистичної бази, не має і відповідного математичного механізму, через це процес визначення цих показників складається з далеко не однозначних прийомів і способів. На етапі попереднього ознайомлення це може бути опитування сільськогосподарських фахівців і товаровиробників, але ця інформація повинна бути підкріплена даними бухгалтерського обліку та книг історії полів сівозмін; використовують також вже згадані способи аналогій за даними суміжного земельнооцінювального району; дані бонітування малопоширених груп фунтів, а також метод безпосереднього вимірювання продукції на контрольних майданчиках, який, в принципі, забезпечує найбільш вірогідні, але водночас і найбільш складні для оперативного користування дані.

Знайдені за досліджуваними групами ґрунтів показники використовують для обчислення середньо - виваженого показника земельнооцінювального району за формулою:

33.3.

Складання оцінювальних шкал.

Обчислене середньовиважене значення показника порівнюється з фактичним показником по господарствах району, якщо розбіжності не перевищують 10-15%, середньовиважені показники використовуються для складання шкал економічної оцінки земель таксономічного району.

Шкали економічної оцінки земель, як і бонітувальні шкали, можуть бути або замкненими або розімкненими. Якщо за еталон (100 балів) приймається середній за своєю продуктивністю ґрунт (в районі, регіоні, державі), отримують розімкнену шкалу; для замкненої шкали еталоном служать найкращі за якістю ґрунти. Враховуючи більші зручності у використанні, завдяки адекватності співвідношення між балами і відсотками, більше поширення у практиці земельнооцінювальних робіт знайшли замкнені шкали.

Шкала економічної оцінки земель, на відміну від геометричних шкал, не вимагаючи графічних побудувань за масштабами, звичайно складається у вигляді таблиці, одна частина якої перераховує таксономічні одиниці (ґрунтової відмінності, агровиробничі групи ґрунтів, угіддя і т. д.), а друга пов'язує з цими одиницями їх економічні показники. Для складання шкали використовують показники валового продукту, окупності витрат, диференційованої ренти, тобто основні економічні показники, які, характеризуючи якість землі водночас віддзеркалюють рівень виробництва, його ефективність та прибутковість на цих землях.

Знайдені за таксономічними одиницями абсолютні показники перераховують у відносні величини - бали і вводять їх до складу оцінювальних шкал. Бали розраховують по відношенню до найкращої групи ґрунтів (в межах тієї території, для якої складається оцінювальна шкала), якість якої прирівнюється до 100 балів, використовуючи формулу (7.9).

Складаючи оцінювальні шкали, розраховують ціну одного балу при визначених рівнях виробництва (середньому, зразковому або якомусь іншому) за окремими культурами. Ціну одного бала при середньому рівні виробництва отримають шляхом ділення показника найвищої урожайності на 100; при зразковому рівні виробництва таку ціну розраховують, відносячи урожайність певної культури до бала тієї групи ґрунтів, на якій була вирощена ця культура.

Типова форма для складання земельнооцінювальної шкали за групами ґрунтів, виходячи з даних про вирощування конкретної сільськогосподарської культури, наведена у таблиці 8.2.

В процесі економічної оцінки земель роботи звичайно виконують за двома напрямками: 1) загальна оцінка сільськогосподарських угідь; 2) зокремлена оцінка орних земель за ефективністю вирощування основних сільськогосподарських культур. Відповідно до цих напрямків складені економічні шкали носять назву шкал загальної або зокремленої оцінки земель, див. Табл. 8.2.

В роботах, проведених в Україні в 1987 році, була виконана загальна економічна оцінка ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ на площі майже в 40 мільйонів гектарів. Зокремлена оцінка орних земель виконувалась за ефективністю вирощування зернових і зернобобових культур (без кукурудзи і рису), кукурудзи на зерно, цукрових буряків, соняшника, льону, картоплі і кормових культур.

Основні показники і загальної, і зокремленої економічної оцінки земель в 1987 році несли певне функціональне навантаження, відбиваючи:

1) Валовою продукцією або урожайністю - рівень виробництва, обумовлений як якістю землі, так і досягнутим рівнем землеробства;

2)Окупністю витрат - продуктивність праці, яка склалася на відмінних за якістю землях і при різних витратах, але в збіжних регіональних і господарських умовах виробництва;

3) Диференційованою рентою - економічну ефективність від використання різних за якістю і за рівнем землеробства земель.

Результати економічної оцінки земель 1987 року використовуються при розрахунках вартісної оцінки земель, включаючи обчислення: ставок земельного податку, орендної плати, грошової оцінки земель, стартової ціни на земельні ділянки в аукціонах і т. д., а також як основа для порівнянь в розробці рекомендацій відносно більш ефективного і збалансованого використання земельних ресурсів країни.