Кадастр 2014 року у ствердженнях Ю. Кауфмана; Д. Стендлера

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.50 (1 Голос)

§ 41. Напрямки розвитку кадастру майбутнього

41.1. Кадастр 2014 року у ствердженнях Ю. Кауфмана; Д. Стендлера

Розглянутий вище матеріал дозволяє зробити висновок, що сучасний земельно-кадастровий процес створює потужний вплив на формування економічного потенціалу розвинених країн, торкаючись усіх його сфер, і тенденція ця посилюється. Тому провідна наукова думка, аналізуючи перспективи наступного розвитку суспільства, уважно вивчає особливості сучасного кадастру як необхідну вихідну умову для формування моделі кадастру наступного століття.

Актуальність цього питання була підкреслена на конгресі F і G в Мельбурні в 1994 p., де було поставлене завдання визначити місце і роль кадастрових систем в наступні 20 років.

На виконанні цього завдання в 1998 p. J. Kaufmann і D. Stendler оприлюднили звіт, в якому наводяться результати дослідження стану сучасних кадастрових систем, а також прогнозуються найбільш пріоритетні напрямки кадастрової діяльності в 2014 р.

Дослідження спирались на змістовну інформацію про сучасні національні кадастри, отриману від представників країн різних регіонів світу. Представлений матеріал, характеризуючи стан сучасного кадастру, висвітлив і притаманні йому тенденції, що склалися наприкінці XX ст., серед яких найважливішими є:

- зближення напрямків реєстрації земельної власності і кадастрового картографування;

- пошук шляхів підвищення ефективності у питаннях земельного менеджменту, приватизації і маркетингу;

- застосування нових підходів у плануванні використання земельної власності і екологічних аспектів кадастру;

- посилення ідеї створення геоінформаційних систем, заснованих на даних земельного кадастру.

Аналіз означених тенденцій, а також опрацювання інших матеріалів дозволили авторам звіту спрогнозувати основні риси кадастру в XXI ст. (представити Vision Cadaster 2014, тобто, бачення кадастру в 2014 році).

У звіті визначаються нові завдання майбутніх кадастрових систем і нові види діяльності, необхідні для створення і підтримання таких систем, а також надається висока оцінка індивідуальному вкладові фахівців-виконавців, серед яких особлива роль відводиться геодезистам нової формації.

За цим документом бачення конструкції кадастру 2014 р. ґрунтується на декількох основних висновках - ствердженнях, які спочатку були висунуті авторами у вигляді перших робочих варіантів і слугували дискусійним базисом для обговорення на щорічних зборах комісії з кадастру в Нідерландах, Угорщині і Малазії в 1995-1997 pp.

Важливо відзначити, що у дискусіях приймали участь високопрофесійні, визнані у світі фахівці і цей факт надає особливої ваги заключному текстові.

Враховуючи значення цього результату роботи Ю. Кауфмана і Д. Стендлера для розуміння кадастру наступного століття, наведемо сформульовані ними заключні ствердження за текстом оригіналу [68]:

Кадастр 2014 є методично впорядкований громадський реєстр даних відносно всіх законних об'єктів земельної власності в конкретній країні або регіоні, побудований на зйомці їхніх меж.

Кадастр є повністю комп'ютеризований реєстр земельної власності, який містить всю доречну законну інформацію про землеволодіння.

Кадастр 2014 буде організацією, в якій громадський сектор гарантує законну безпеку землеволодіння та відповідальний за нагляд. Приватний сектор виконуватиме оперативну роботу.

Кадастр 2014 більше не буде фінансуватися лише громадськими фондами. Гроші, які інвестовані в систему реєстрації, повинні бути повернені споживачами інформації.

Кадастром 2014 будуть управляти менеджери нерухомості нового типу, геодезисти 2014.

Геодезист 2014 повинен мати відмінні здібності і володіти ситуацією в питаннях використання земельної власності індивідами і суспільством. Ці геодезисти повинні мати специфічну майстерність в оцінці законних аспектів використання земельної власності, яке визначається приватним і громадським законодавством.

Геодезист 2014 повинен мати здатність використовувати сучасні технології для локалізації, документування та експлуатації реальних і законних об'єктів земельної власності.

Кадастр 2014 не буде автоматично розвиватися від традиційних систем реєстрації земельної власності. Його здійснення повинно бути підтримано FIG та національними організаціями».

Уважно вивчаючи дані твердження, необхідно зазначити, що вони дуже стисло і концентровано моделюють непросту специфіку, притаманну механізмові майбутнього кадастру, але, при цьому залишаються осторонь окремі принципові положення, що ускладнює логіку сприймання усього механізму в цілому (так, наприклад, до заключного тексту не увійшли попередні варіанти про об'єднання традиційних частин кадастру, про необхідність створення єдиної базової моделі даних тощо).

Отже, постає питання про необхідність побудови дещо відмінної інтерпретації кадастру майбутнього, більш доступної і логічної насамперед в навчально-методичному плані, і з'ясування при цьому головних чинників руху до створення більш досконалих систем.

41.2. Навчально-методична інтерпретація кадастру в XXI Ст.

Аналітична оцінка вище означеної роботи, а також інші свідчення останнього конгресу FIG [67], [69], [72] переконують в тому, що головна конструктивна основа такої інтерпретації полягає в новітніх комп'ютерних технологіях, саме вони обумовлюють процеси в усіх системах майбутнього кадастру і водночас, служать передумовою руху до створення таких систем. Але комп'ютерні технології, навіть найпотужніші, є лише технічним засобом, своєрідним важелем, який, перебуваючи в певних руках, визначає дієвість усього кадастрового механізму. Найбільшого ж ефекту досягають системи, що управляються з достатнім динамізмом і гнучкістю, спроможні швидко реагувати на зміну обставин, завжди здатні до оновлення і перетворень з метою удосконалення. Це дуже серйозні вимоги і забезпечуються вони, як свідчить досвід, лише єдиним шляхом - підвищенням рівня приватизованості.

Таким чином, високі комп'ютерні технології і достатній рівень приватизованості є тими головними чинниками, які впливаючи на систему сучасного кадастру, обумовлюють її рух до удосконалення (зрозуміло, що визначальною домінантою цього руху в кадастрі, як і взагалі в усіх галузях практичної діяльності людини, є постійно зростаючі потреби суспільства).

З'ясування головних чинників і суспільної домінанти перетворень на шляху від сучасних до майбутніх кадастрових систем дозволяє накреслити достатньо вірогідну схему цих перетворень, мал. 10.2.

За цією схемою задоволення зростаючих потреб суспільства вимагає, з одного боку, застосування в галузі кадастру більш високих (новітніх комп'ютерних) технологій, з іншого - забезпечення необхідної дієвості цих технологій досягається відповідним підвищенням рівня приватизованості кадастрових структур. Належна дія обох головних чинників - підвищення технологічності і рівня приватизованості - в розвинених системах сучасного кадастру, створюють багатофакторний ефект, який призводить до структурних організаційних і кадрових перетворень. В свою чергу, сукупність радикальних перетворень, що відбулися, втілюється в тканині кадастру XXI століття.

Переходячи до розгляду сфери майбутнього кадастру, необхідно підкреслити, що наслідок дії головних чинників - багатофакторний ефект, надає кадастровому процесу принципово новий спектр можливостей, але водночас вимагає і відповідних умов для своєї реалізації.

Серед цих можливостей першочергові уваги заслуговує реалізація давно очікуваної ідеї об'єднання двох частин кадастру - картографічної (базової) і реєструвальної (юридичної).

Доцільно нагадати, що за прийнятою методикою робіт після геодезичної зйомки завжди передбачалась обов'язкова камеральна обробка, в процесі якої виконували обчислення і трудомісткі креслярські роботи на папері; в результаті камеральної обробки отримували необхідні для реєстрації паперові графічні матеріали - плани і карти земельних ділянок. Як бачимо, відокремлення між картографічною і реєструвальною частинами складалось історично, оскільки традиційна паперово-олівцева технологія не передбачала іншого шляху для утворення реєстрів земельних даних.

Нинішні можливості комп'ютерної техніки і, зокрема, досягнення комп'ютерної графіки дозволяють принципово удосконалити класичну методику, вимагаючи лише однієї вихідної умови - проведення польових вимірів; все інше - обчислювальна обробка і графічні креслення, включаючи отримання потрібних кадастрових планів і карт - виконується автоматично.

Втілення ідеї об'єднання обох частин кадастру вигідне не лише структурним удосконаленням системи, воно відкриває бачення якісно нових перспектив задоволення потреб суспільства, завдяки можливості побудови єдиної базової моделі даних відносно реальних об'єктів місцевості. Якщо, наприклад, давно відомою базою даних для створення топографічних карт є польові геодезичні виміри, виконані з урахуванням певних вимог, то більш універсальною базою буде модель, створена з долученням значно місткіших джерел даних і відомостей стосовно інших аспектів використання земель.

Це стає можливим саме завдяки потенціалу високих комп'ютерних технологій, оскільки лише створена на їх основі базова модель існуючої ситуації (не лише геодезичної, але й господарської, правової, екологічної і т. д.), прив'язана до конкретної частини простору, здатна забезпечити суспільство терміново необхідною багатофакторною кадастровою інформацією.

Таким чином, кадастр майбутнього отримує принципово новий інструментарій, особливо необхідний державі для вироблення збалансовуючої політики використання земель в умовах росту населення, погіршення екології і збільшення дефіциту ресурсів.

Визначивши цю найсуттєвішу ознаку майбутнього кадастру, необхідно ще раз підкреслити, що дієвість будь-якого інструментарію завжди залежить від раціонально організованого процесу виробництва, а це вимагає безпосередньої участі у виробництві приватних структур. На цю обставину прямо вказують Ю. Кауфман і Д. Стендлер [68], стверджуючи, що «кадастр 2014 буде високо приватизованим. Громадський і приватний сектор працюватимуть разом».

Це означає, що співпраця буде забезпечена організаційним розподілом функціональних обов'язків між обома секторами. Приватний сектор як більш гнучкий і здатний швидше реагувати на вимоги вільної економіки буде виконувати поточну роботу, пов'язану з забезпеченням кадастровою інформацією комерційного ринку земель та відповідних державних служб з планування використання земельної власності. Громадському секторові призначаються обов'язки контролю і нагляду за діяльністю приватного сектора і ефективністю усієї кадастрової системи.

Головним результатом діяльності обох секторів повинна стати завжди актуальна для суспільства досконала картина вивченості земель, і в першу чергу - правових аспектів земельної власності. Особливої ваги цей акцент в діяльності кадастру набуває на вищих ступенях розвитку цивілізації, в умовах невпинного зростання рівня використання земель і функціонального навантаження на одиницю території, коли все більше обмежується класичне право власності і абсолютне володіння землею. Як правило, це призводить до перетину на одній і тій же просторовій базі протилежних і навіть антагоністичних інтересів громадськості і приватних прошарків. Очевидно, що неврегульованість подібних відносин не має права на існування в розвиненому суспільстві, оскільки є причиною для конфліктів. При цьому єдиною прийнятою легітимною основою для регулювання може бути лише з'ясована в усіх подробицях правова ситуація відносно використання земель.

Це також означає, що кадастр майбутнього повинен бути забезпечений адекватним законодавством, у якому б громадська сфера інтересів на просторовий базис була визначена і збалансована законодавчим шляхом з законною системою приватних прав, обтяжень і обмежень на земельну власність, розташовану у тому ж координатному просторі.

Оскільки в нинішньому кадастрі при реєстрації прав на земельну власність документуються лише цивільні права, а майбутній розвиток вимагатиме обов'язкового урахування і захисту також громадських прав і обмежень, перед кадастром наступного періоду стоїть величезне за обсягом і нове за змістом завдання, яке вимагатиме дуже серйозних фінансових витрат.

Інвестування в систему кадастру завжди вимагали великих коштів і завжди існувала проблема забезпечення повернення вкладених коштів.

Але зміни в організаційній структурі майбутнього кадастру на користь приватної діяльності в оперативній роботі і набагато збільшені можливості надання споживачам якісно ціннішої інформації дозволяють вирішити цю проблему. «Кадастр 2014 буде відновлюючим кошти», впевнено стверджують дослідники [68] і вони мають підстави, якщо взяти до уваги прибутки численних споживачів кадастрових матеріалів. Відшкодування вкладених у систему кадастру інвестицій за рахунок прибутків його споживачів цілком реальне джерело фінансування в XXI ст.

Місткі і складні завдання, покладені на кадастр майбутнього, окрім фінансового, організаційного і технічного забезпечення, вимагають також докорінних змін у фаховій підготовці персонального складу його нинішніх структур. При цьому необхідно взяти до уваги, що застосування високих комп'ютерних технологій, дозволяючи автоматизувати обчислювальні і креслярські роботи (включаючи й виготовлення карт в потрібних масштабах і проекціях за відповідно розробленим програмним забезпеченням), в принципі надає можливість звільнитися від певних категорій спеціалістів. Про це неодноразово йшлося у виступах провідних вчених та в багатьох публікаціях, щодо відомої роботи, то сформульований у ній висновок, що «в 2014 році в галузі кадастру не буде креслярів і картографів», теж ґрунтується на достатній аргументації.

Але якщо в майбутньому цілком логічна перспектива звільнення від певних спеціалістів, то це аж ніяк не стосується геодезистів. Потреба у геодезистах існуватиме завжди, оскільки завжди існуватиме потреба у безпосередніх вимірах в натурі. Справа лише в тому, що якісно новий кадастр вимагатиме суттєвого перепрофілювання нинішніх геодезистів у фахівців нового зразка. Особливість службових обов'язків таких фахівців полягатиме в поєднанні геодезичного професіоналізму з глибокою юридичною освіченістю і економічними знаннями, у їх здатності приймати індивідуальні рішення і нести за них персональну відповідальність. Такий службовець для споживача кадастру XXI ст. повинен уособлювати авторитет держави та її гарантії відносно вірогідності отриманого матеріалу, підкріплюючи його достатньою ерудицією і володінням ситуації у сфері використання земельної власності.

Отже, необхідно підкреслити, що геодезист майбутнього - керівник і виконавець галузі кадастру наступного століття повинен володіти умінням не лише якісно відтворювати у документах фізичні характеристики нерухомості, але й професійно захищати цю нерухомість. При цьому його здатність до аналізу економічних аспектів фахової діяльності як на рівні простого виконавця, так і на посаді провідного менеджера - керівника, не повинна підлягати сумніву.

З'ясування ймовірних ознак і особливостей зовсім недалекого, але ще достатньо гіпотетичного кадастру наступного століття дозволяє підійти до побудови його графічної інтерпретації, мал. 10.3. Поставлене питання, за логікою навчально-методичних міркувань, вирішується в площині головних аспектів предмету розгляду.

Результати аналітичної оцінки матеріалів, що були наведені вище, дозволяють виділити п'ять таких аспектів:

1.  Завдання галузі - вироблення очікуваного суспільством Продукту.

2. Службовий персонал - здійснення виробничого процесу.

3. Технічні засоби - комп'ютерне забезпечення виробництва.

4. Структура галузі - організаційне забезпечення виробництва.

5. Фінансування - фінансове забезпечення галузі.

Визначені у наведеному вигляді головні аспекти прийдешнього кадастру створюють необхідну тканину інтерпретації, що і покладено в основу мал. 10.3.

Розроблена інтерпретація, безумовно, поліпшує сприймання образу, в якому провідна наукова думка вбачає кадастр майбутнього, але як схема постійно залишається доступною для удосконалення.

41.3. Проблеми середовища існування в кадастрі майбутнього

Підвалини прийдешнього лежать у сьогоденні - ця давня істина міцно прив'язує кадастр майбутнього до нинішньої проблематики, водночас залишаючи у спадок складну загрозливу ситуацію.

Експансія XX століття створила нові негативні реалії незнаного у минулому дефіциту одвічних природних чинників: землі, води, повітря та інших. Цей дефіцит означає не лише кількісну нестачу того чи іншого виду ресурсів, не просто обмаль, наприклад, землі або води, він полягає насамперед у виснаженні і забрудненні оточуючого середовища, у втраті ним природних властивостей, в порушенні біологічних ритмів і процесів і свідчить він, що криза у взаємовідносинах людини з природою поглиблюється.

Внаслідок цього досягнення постійно актуальної найголовнішої мети людства - забезпечення життєвих потреб значно ускладнюється, а подекуди і взагалі стає неможливим. Шукати прикладів недовго, вони, на жаль, знаходяться неподалік.

Жорстке авторитарне керівництво з боку адміністративно-планових органів у другій половині XX ст. призвело до руйнації природно-екологічних комплексів у багатьох регіонах України, сприяло загостренню економічної кризи в народному господарстві і врешті решт обумовило різке погіршення і скорочення тривалості життя.

За статистикою в Україні в 1960 р. на 1000 чоловік смертність складала 7 чоловік; в 1970 - 9 чоловік, в 1980 - 11, в 1990 -12, а в останньому десятиріччі, незважаючи на велику кількість прибулих із інших країн СНД, населення держави почало скорочуватись. Це тривожна ознака того, що генетичні можливості людини, її здатність до регенерації повністю залежить від стану природного середовища і, в першу чергу, від якості води, повітря, ґрунтів та всього іншого, що існувало завжди.

Досліджуючи еколого-економічні проблеми землекористування, В. Ф. Лугіна зазначає, що промисловість України, використовуючи власну сировинну базу, накопичила на поверхні ґрунту біля 20 млрд. тонн відходів; застосування шахтного способу призвело до порушення земель на площі 200 тис. га; концентрації пилу, сірчаного газу, фенолів в повітряних басейнах Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської областей перевищують гранично допустимі нормативи від 6 до 20 разів; в десятки разів перевищують норму шкідливі речовини в атмосфері Прикарпатського регіону та в інших місцевостях [25].

Увесь цей бруд розноситься повітрям по світу, долаючи кордони і відстані, накопичуючись на поверхні і в ґрунті, отруюючи рослини і воду, скорочуючи життя людей. Якщо долучити до цієї біди ще й наслідки радіонуклідного забруднення, а також численні негативи інших промислових центрів планети, отримаємо без перебільшення картину екологічної катастрофи, якої ще не знала історія. В результаті зворотної реакції з боку природного середовища спостерігаються нові загрозливі явища руйнації озонового прикриття, парникового ефекту, кислотних опадів та інші, вплив і значення яких ще не досліджено.

Ситуація, що склалася, уважно вивчається, особливо в тих країнах, де вже давно не роблять сумнівних експериментів ані в суспільному устрої, ані в господарюванні, надаючи перевагу виваженому, всебічно обміркованому контакту з довкіллям.

Але динамізм, планетарне поширення факторів екологічної загрози, яка не знає кордонів, торкається усіх, змушуючи міжнародну спільноту до скоординованих запобіжних заходів.

В 1989 р. приймається резолюція ООЙ про "Правові принципи охорони навколишнього середовища та стійкого розвитку," в якій держави проголошують необхідність збереження ресурсів природного середовища в інтересах сучасного і майбутнього поколінь, а для цього вони приймають певні зобов'язання, які в скороченому вигляді передбачають:

А) підтримку природних екосистем, що забезпечують збалансовуючу діяльність біосферного комплексу;

Б) встановлення норм охорони природнього середовища і його екологічну оцінку;

В) своєчасну і доступну інформацію про заходи, що здійснюються і плануються по охороні природного середовища.

Наводячи цей документ, слід підкреслити, що подолання екологічної кризи не обмежується запобіжними заходами. Величезні території, вже забруднені антропогенною діяльністю, безпосередньо і постійно впливаючи на життя людини, вимагають конкретних дій для термінового очищення.

Завдання очищення забруднених земель, будучи надзвичайно актуальним, водночас є настільки ж і складним. Справа в тому, що вирішення цієї проблеми передбачає повномасштабні підготовчі роботи, які полягають насамперед в належному кадастровому обліку забруднених земель. (Адже для того, щоб очищувати, треба, як мінімум, знати, що забруднене, як забруднене і чим забруднене). Отже, проблема очищення середовища стає найголовнішою в житті багатьох держав і регіонів, автоматично потрапляючи до сфери кадастру XXI ст.

На жаль, в Україні, незважаючи на "сприятливий досвід", перебування більшої частини території в зоні небезпечній для життя, ще не розроблено національну концепцію очищення забрудненої території, не накопичено й необхідного досвіду, тому і в цьому випадку за інформацією доводиться звертатись до закордонних джерел.

Розглядаючи тему захисту і відновлення природного середовища, необхідно підкреслити, що вона вимагатиме від кадастру майбутнього добре опрацьованих понять і визначень, а також єдиної стандартної основи, необхідної для консолідації зусиль у цьому напрямку.

Тому науковці, пропонуючи різні тлумачення забруднення, погоджуються, що поняття забрудненої землі завжди означає наявність у речовині землі компонентів, не притаманних її попередньому природному стану, накопичення яких негативно впливає на довкілля.

Комісія Північно-Атлантичного Союзу "Виклик сучасному суспільству" користується визначенням Сміта, згідно з яким "забруднена земля є такою, що містить субстанції, які при накопиченні ймовірно викликають збиток опосередновано або безпосередньо для людини, середовища, тощо".

"Акт про навколишнє середовище", введений у Великій Британії в 1995 p., розглядає поняття забруднення землі з двох точок зору:

1.  Це землі, що знаходяться у такому стані через наявність на поверхні або під нею забруднюючих субстанцій тощо;

2. Або землі, що викликають значний збиток, можливість значного збитку, забруднення вод або ймовірність їх забруднення.

Наведені ознаки є офіційною підставою для визначення і кадастрового урахування забруднення земель в багатьох державах і цілком заслуговують на увагу і в нашій країні.

М. Ross Jane [70], досліджуючи різні аспекти забруднення земель, а також їх очищення і оцінку, пропонує вважати, що забруднення включає: забруднювач, приймач забруднення і шлях забруднення. Це означає, що для констатації факту забруднення необхідна взаємодія усього ланцюжка, який утворює забруднення, тобто, якщо є забруднювач але відсутній шлях забруднення, то земля не може вважатись забрудненою, якщо навіть є можливість забруднення.

Не бажано застосовувати для очищення території зрізування верхнього шару ґрунту, оскільки це повністю не вирішує питання, але відчутно позначається на оцінці території, де був застосований цей метод. Натомість з метою очистки слід оброблювати забруднювачі хімічним або біологічним способом, доки не зменшиться їх концентрація до допустимих рівнів.

При обліку і вартісній оцінці забруднених і вже очищених територій важливо знати, що існує психологічний бар'єр, який у свідомості людини назавжди відмежовує забруднені землі від їх попереднього стану, незважаючи на проведення найдосконаліших і найповніших очищувальних робіт.

Саме тому в означеній роботі [70] поряд з поняттям забруднення наводиться термін "stigma", який найчастіше перекладається як "пляма", але насправді він має більш глибокий смисл, означаючи щось на зразок втрати забрудненою землю "цнотливості", яку вже не повернути. Фахівець повинен добре усвідомлювати цей фактор, аби кадастрова оцінка очищених земель була реальною в очах потенційного покупця, який завжди матиме сумніви у можливості повномасштабного використання території, яка хоч би один раз, але зазнала забруднення, відчутніше сприймаючи сам факт забруднення, ніж ефективність очищення.

Проблеми очищення забруднених земель, відновлення їх попереднього природного стану, як і взагалі збереження і оптимального використання усіх без винятку природних ресурсів, де б вони не знаходились, на зламі тисячоліть набувають все більшої гостроти, вимагаючи невідкладних неординарних заходів і, в першу чергу, міжнародної консолідації зусиль.

В 90х роках все більше стверджується ідея всесвітньої інтеграції просторових геоінформаційних і кадастрових систем як засобу реального впливу на вирішення глобальних проблем довкілля. За ініціативою Європейської організації сприяння географічній інформації (EVROGJ) в 1996 р. в Бонні відбулась перша конференція представників національних інформаційних систем з усіх континентів, яка започаткувала утворення всесвітньої просторової інфраструктури даних (GSDJ).

Зустріч у Бонні, а також наступні збори у Північній Кароліні (США, 1997) і в Сіднеї (Австралія, 1998) привернули увагу відомих у світі фахівців з геоінформаційних і кадастрових систем, які взяли активну участь в організації нового об'єднання, у визначенні його стратегічного спрямування і практичного наповнення.

З повідомленням про роботу перших зборів GSDJ на конгресі FIG в Брайтоні виступив виконавчий директор М. Бренд. Користуючись його інформацією, маємо можливість коротко ознайомитись з основними аспектами утворення планетарної просторової бази даних і її очікуваним розвитком.

За цим повідомленням [72] у здійсненні проекту GSDJ передбачаються значні труднощі. Це буде дуже непростий, на початку невпорядкований і тривалий процес, який для свого успіху вимагатиме багаторазового застосування однакових за метою, але різних за методикою дій, за участю різних виконавців на конкурентних засадах. Але будь-які зусилля того варті, оскільки інтеграція просторових структур даних є реальний крок до об'єднання світової економіки, розсудливого використання простору, однозначно вигідний як для урядів країн, так і для людей.

Передбачається, що сфера GSDJ повинна включати велику кількість учасників - певних груп дійових осіб, які можуть бути: постачальниками, споживачами або водночас і постачальниками, і споживачами інформації. Серед них: громадський і приватний сектори; наукові, освітні і соціальні організації; організації міжнародної допомоги і розвитку; приватні постачальники програмного і апаратного забезпечення; індивідуальні особи тощо. Окрім означених груп, головними учасниками просторової інфраструктури даних повинні бути національні уряди країн і провідні міжнародні організації, наприклад, ООН, Світовий Банк тощо.

Існують різні точки зору відносно детального змісту просторової інфраструктури даних, але досягнута домовленість, що головна роль GSDJ повинна полягати у поліпшенні використання просторової інформації, побудованої на чотирьох рівнях: локальному, національному, регіональному і глобальному. Забезпечення цієї місії залежить від дієвості зв'язків між усіма рівнями, що вимагає прийняття єдиних стандартів для різних національних просторових баз даних. Питання стандартів - одне із найскладніших, але воно є ключовим для успіху всієї справи, тому вимагає першочергової розробки.

М. Бренд повідомив також, що на зборах учасників GSDJ прийнято ряд важливих положень, якими визначено, зокрема:

А) що головна мета GSDJ полягає у досягнення реального і постійного розвитку країн світу;

Б) GSDJ має життєво важливе значення для здійснення міжнародних екологічних проектів;

В) GSDJ, охоплюючи системи даних, технології, стандарти, фінансові і людські ресурси, не повинна допускати перетину глобального напрямку своєї діяльності з локальними інтересами або перешкоджати їм.

На зборах виступили офіційні представники урядів і керівні працівники ООН, які підкреслювали виняткову роль GSDJ в об'єднанні зусиль міжнародної спільноти, в досягненні економічного розвитку і особливо у розв'язанні проблем средовища існування людини.

Підсумовуючи, скористаємось виступом керівника комісії ООН з питань Управління природними ресурсами Беатріс Лебонн, яка дуже доречно навела слова Оскара Уайлда для ілюстрації тих труднощів, що лежать на шляху створення планетарної бази просторових даних: "Людина може повірити у неможливе. Але створення GSDJ не є неможливим. Воно є лише дуже складним". І неминучим, за переконанням автора, оскільки прогрес у майбутньому використанні життєвого простору неможливо собі уявити без існування повномасштабної, глобально орієнтованої і локально прив'язаної просторової інфраструктури даних, до якої увійдуть національні системи кадастрів країн світу.

Остання сторінка, знаходячись в кінці роботи, лише умовно фіксує межу певного кола питань. Але сфера кадастру безмежна. Тому підведена риска - не просто ознака підсумку, це насамперед запрошення до роздумів.

Глибоко прихований потенціал кадастру нагадує внутрішні сили ядра, які ще очікують звільнення, але вже почався процес інтеграції його просторово-інформаційної тканини, який наближає нову, особливу форму потужної енергетики майбутнього. Ця енергетика буде застосовувати знання, закладені в об'єднані банки даних, як своєрідне пальне для руху своїх систем, вимагаючи посилення уваги до багатогранних проявів довкілля. І потреба в такому живленні зростатиме у відповідності до поглиблення використання простору.

Автор сподівається, що ця книга, потрапивши до читача, буде для нього втіленням не лише окресленого навчального матеріалу, але й чинником формування власного погляду на необхідні перетворення у земельних відносинах в Україні, оскільки саме від них залежить добробут і майбутнє нашої держави.


Кадастр 2014 року у ствердженнях Ю. Кауфмана; Д. Стендлера - 4.0 out of 5 based on 1 vote