Якісні перетворення земельної ділянки

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.50 (1 Голос)

9. Якісні перетворення земельної ділянки

9.1. Фази антропогенного впливу

Визначивши принципову основу поняття земельної ділянки, підкреслимо, що ця основа створюється втручанням людини, яка, зокремлюючи певну частину земної поверхні, утворює земельну ділянку, так би мовити, у чистому або, вірніше, первісному вигляді. При цьому, сам факт її утворення пов'язується з конкретними намірами людини, яка, виділяючи її серед середовища, обов'язково передбачає певний спосіб її використання.

Виділення земельних ділянок або просто вибір одних земель серед інших людина споконвічно виконувала для забезпечення своїх потреб в улаштуванні або спорудженні житла, в продуктах харчування, в скотарстві і рослинництві, в захисті від нападів, тощо, використовуючи землю досить примітивним способом. Пізніше, у більш цивілізованому суспільстві, виникла потреба в ділянках для забезпечення інших видів діяльності людини: для виробництва товарів і послуг, наукових досліджень, спортивно-рекреаційних, оздоровчих та інших заходів, що вимагало вже більш інтенсивної експлуатації землі. Таким чином, земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності людини завжди перебувала під антропогенним впливом, що мав стійку історичну тенденцію до посилення.

Потужність антропогенного впливу в різних суспільно-історичних умовах по-різному відбивалась на земельній ділянці, по-різному використовувався її потенціал і відновлювались її природні властивості. Отже, досліджуючи земельну ділянку як об'єкт діяльності людини, доцільно розглянути ті якісні перетворення, що виникали під дією різних фаз впливу, за допомогою схеми перетворень, мал. 2.2. Це дозволить поглибити поняття формування параметрів земельної ділянки і визначити її додаткові суттєві ознаки, що виникають на різних фазах антропогенного впливу.

Перша фаза впливу, див. мал. 2.2, виникає внаслідок виділення людиною ділянки із оточуючого середовища з певними намірами її використання через деякий час. На момент виділення земельна ділянка існує виключно як фізичний об'єкт з єдиною ознакою антропогенного впливу - просторовою визначеністю. Виконуючи свої наміри відносно виділеної земельної ділянки, первісна людина здійснює на ній примітивну діяльність для забезпечення свого безпосереднього виживання. Внаслідок цієї діяльності земельна ділянка якісно перетворюється від стану фізичного об'єкта до стану об'єкта життєзабезпечення первісної людини. Цьому станові відповідає фаза примітивної діяльності.

Згідно з мал. 2.2, земельна ділянка як об'єкт практичної діяльності людини може мати ряд послідовних трансформацій: об'єкт первісної людини перетворюється на об'єкт цивілізованої людини, а цей, в свою чергу, на об'єкт сучасної людини. Але ця послідовність збережеться лише за умовою, що місце первісної людини на земельній ділянці послідовно переходить до більш цивілізованої людини, а потім і до сучасної, внаслідок чого поступово, але все енергійніше використовується територія земельної ділянки. В цьому випадку, послідовна зміна якісного стану об'єкта відповідатиме послідовності фаз антропогенного впливу: від фази примітивної діяльності через перехідну, умовно названу фазою культурного землеробства і до фази інтенсивної експлуатації.

Тому фази антропогенного впливу не слід плутати з історичними періодами в житті людства, оскільки кожна фаза визначається не хронологічною послідовністю дат, а лише потужністю безпосереднього втручання людини в природне середовище незалежно від часу. Це означає, що земельна ділянка, яку наші сучасники, наприклад, щойно визначили в лісі, і яка певний час, існує як фізичний об'єкт з мінімальним рівнем антропогенного впливу, через своє призначення для суцільної вирубки дуже швидко (одразу після початку вирубки) може потрапити до фази інтенсивної експлуатації, не зазнавши попередніх фаз.

Але в обох випадках і послідовного руху перетворень, і непослідовного земельна ділянка на сучасному етапі інтенсивно експлуатується, внаслідок чого втрачає свої властивості, а з ними і зниження здатності забезпечувати потреби людини. Для того, щоб припинити цей процес, необхідно відмовитись від інтенсивної експлуатації земель, замінивши її на принципово нову діяльність, якої вимагають уже не стільки поточні потреби людини, скільки майбутній розвиток усього суспільства.

Відомо, що провідні країни світу уже відходять від практики інтенсивної експлуатації своїх земель, замінюючи її принципово новою технологією. Ця діяльність за своєю суттю відповідає фазі збалансованого управління земельними ресурсами і перетворює земельні ділянки на стратегічний об'єкт загальносуспільного надбання.

Цей етап відновлення і можливого нарощування потенціалу земельної ділянки, маючи величезне значення для майбутнього, заслуговує на окрему увагу.

9.2

Особливості фази інтенсивної експлуатації

Сучасна фаза інтенсивного антропогенного впливу супроводжується численними прикладами неконтрольованої експлуатації земель, їх руйнацією, забрудненням і загальним погіршенням екології. Це відбувається через те, що до земельної ділянки ставляться все зростаючі вимоги у задоволенні потреб сучасної людини в додаткових площах і продуктах. Але задовольнити ці вимоги у необхідних обсягах стає все складніше. Справа в тому, що поглиблення процесу експлуатації поволі, але невпинно вичерпує природній потенціал земельних ділянок, зменшуються їх репродуктивні площі, погіршуються внутрішні властивості і, як наслідок, людина може отримати не збільшення очікуваного продукту, а навпаки, його зменшення.

Розвиток загрозливих тенденцій фази інтенсивної експлуатації відбиває мал. 2.3. Розглянемо, що саме є причиною таких тенденцій, вивчаючи відому практику господарювання, що склалася від початку фази землеробства.

Доведено, що людина з переходом до обробки земель знайшла для себе більш ефективний спосіб задоволення своїх потреб у порівнянні, наприклад, з попереднім періодом скотарства або полювання на звірів. Тривалий час потреби зростаючої кількості населення задовольнялись за рахунок освоєння все нових і нових земельних площ. Але поступово вільні площі зменшувались, і людина була змушена перейти до більш досконалої технології обробки земель, створюючи механізовані способи землеробства з застосуванням значно потужніших сільськогосподарських машин і механізмів. Впродовж багатьох віків практика використання земель співіснувала у гармонії з прадавніми біологічними процесами середовища, але людина, поступово інтенсифікуючи обробку земель, підійшла до порогів оптимального режиму господарювання, при якому загальні обсяги її впливу ще були прийнятними для середовища і її цілком влаштував отриманий продукт.

Оптимальний режим господарювання є найбільш сприятливим для збереження природних властивостей земель, і його необхідно визнати основним режимом не лише у сільському господарстві, але й взагалі усієї практичної діяльності людини на Землі.

На жаль збереженню оптимального режиму господарювання завжди загрожують постійно зростаючі потреби людини, які вимагають посилення експлуатації земель для отримання додаткового продукту, і експлуатація посилюється.

При цьому переступається поріг, з якого починається поступова руйнація середовища, і хоч деякий час на посилення експлуатації земля ще відповідає певним збільшенням продукту, її здатність до репродукції зменшується, внутрішні властивості не відновлюються у необхідних обсягах.

Численні приклади сьогодення свідчать про те, що людина повністю ще не усвідомила загрози, що склалася. В гонитві за збільшенням продукту вона переходить до режиму надмірної експлуатації земель, але на цей момент їх природній потенціал настільки виснажується, що очікуваного приросту не відбувається, а навпаки, поширюється тенденція до його зменшення.

Ситуацію, що складається, ілюструє мал. 2.3, згідно з яким людина тривалий час користувалась земельною ділянкою в режимі, що гармонійно співіснував з природними біологічними процесами у середовищі (оптимальний режим господарювання), при цьому рівень експлуатації в 4 умовних одиниці відповідав 4 одиницям отриманого умовного продукту. Посилення рівня експлуатації деякий час відповідало збільшенню отриманого продукту, але природні властивості землі виснажувались і не могли забезпечувати постійного приросту продукту. Як наслідок, в результаті надмірної експлуатації (7 умовних одиниць) людина отримує непропорціонально малий відносно вкладених зусиль продукт (3 умовних одиниці), тому і не в змозі забезпечити власних потреб.

Отже, перехід до режиму надмірної експлуатації земель загрожує катастрофічними наслідками для усього суспільства, тому сучасна, нищівна фаза антропогенного впливу на середовище повинна поступитися місцем принципово новій фазі практичної діяльності суспільства, головним напрямком якої було б відновлення природної біологічної рівноваги у використанні земель.

9.3.

Необхідність переходу до вищої фази антропогенного впливу

Розглянуті у попередньому розділі загрозливі тенденції торкаються лише одного аспекту нинішньої фази інтенсивної експлуатації земель - перспективи нестачі продуктів харчування. Втім, наслідки порушеного людиною оптимального режиму використання земель охоплюють значно ширше коло проблем.

Як невід'ємна складова частина природного середовища, земельна ділянка, внаслідок грубого втручання людини, створює загрозу для споконвічного балансу біологічних процесів, що відбуваються у ньому. Порушення ритму цих процесів, за переконанням вчених-екологів, може мати негативні наслідки таких масштабів, які не зупинять ні межі ділянок, ні навіть межі державних кордонів.

Реальність глобальної загрози вимагає дуже уважного дослідження ситуації що склалася, відмови від фази інтенсивної експлуатації і пошуку напрямків нової альтернативної діяльності.

Вивчаючи особливості перетворень, що виникають у середовищі внаслідок антропогенного впливу, необхідно виходити з того, що втручання людини у природу має адекватний зворотній ефект і чим потужніше таке втручання, тим відчутнішою буде відповідна реакція середовища. Це нагадує закон фізики про те, що сила дії завжди дорівнює силі протидії. Але якщо у фізиці ці сили підлягають вимірові і можуть бути заздалегідь розрахованими, то у природних біологічних процесах все набагато складніше.

Якісні перетворення земельної ділянки починаються з примітивного антропогенного впливу - у первісної людини він незначний і не приводить до будь-яких помітних порушень, але поступово діяльність посилюється, земельна ділянка освоюється цивілізованою людиною, і настає фаза інтенсивної експлуатації. Ця фаза раніше або пізніше, але обов'язково створює технічну, економічну або екологічну проблему (фактор загрози). Єдиним шляхом подолання проблеми може бути тільки адекватна реакція людини. Але чи здатна людина, власник або користувач земельної ділянки на адекватні дії на те, щоб відновити її попередній стан, забезпечити її репродуктивні можливості, якщо фактор загрози сягає далеко за її межі і чи може суспільство у такій ситуації залишатися осторонь? Відповідаючи на ці питання, звичайно, слід враховувати інтереси особи, але масштабність проблеми, безперечно, спонукає довизначення пріоритетів суспільства. Це стосується не лише ліквідації наслідків безпосереднього лиха або заходів з його попередження, але й врахування усіх інших невідкладних питань, що виникли у практиці використання земель на зламі тисячоліть.

Схему подолання руйнівної дії нинішнього антропогенного впливу і створення альтернативної протидії суспільства пропонує мал. 2.4. Якщо в результаті надмірної експлуатації земельних ресурсів виникає безпосередня загроза суспільству, див. мал. 2.4а, суспільство реагує на цю загрозу створенням спеціального органу управління з надзвичайними повноваженнями, який виробляє і впроваджує адекватні заходи для ліквідації загрози (див. мал. 2.46). У звичайному режимі цей орган управління забезпечує оптимальний режим використання земель і систематично здійснює контроль з метою упередження розвитку критичних ситуацій.

У необхідності створення спеціального органу управління земельними ресурсами (бажано на міжнародному рівні) переконують сучасні дослідження, згідно з якими локальні заходи для поліпшення використання земель матимуть належну перспективу лише за умови їх підпорядкування новітнім технологіям управління земельними ресурсами. А це означає, що земельні ділянки наприкінці періоду інтенсивної експлуатації вже не можуть залишатися просто об'єктами із забезпечення потреб людини. Для збереження і поновлення свого потенціалу вони вимагають зусиль усього суспільства. Що стосується людини (фізичної або юридичної особи), то їй залишається одне - відійти від технології інтенсивної експлуатації на користь більш досконалого інструмента - збалансованого управління земельними ресурсами. Збалансовані технології перетворять земельні ділянки на об'єкт загальносуспільного надбання з таким потенціалом, який забезпечить потреби людини у якісно нових вимірах.


Якісні перетворення земельної ділянки - 4.0 out of 5 based on 1 vote