Земля і земельна ділянка - найголовніші реалії людства

Глава II КОНЦЕПЦІЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

§ 8. Земля і земельна ділянка - найголовніші реалії людства

8.1. Просторовий базис - умова існування і об'єкт вивчення людини

Людина, невід'ємно пов'язана з Землею і своїм походженням, і силою тяжіння, навіть в думках спирається на неї, бо всі вони, долаючи безмежжя, отримують свій поштовх від Землі. Урочистість і буденність цього факту завжди змушували людину, звертаючись з проханнями до неба, знаходити потрібне на землі. Але у всі часи задоволення потреб вимагало серйозного знання, досконалого вивчення тієї частини простору, яка перебувала у користуванні, при цьому збільшення потреб вимагало і адекватного поглиблення знань про землю. Тому в умовах сьогодення завдання вивчення землі в усіх її багаторівневих аспектах і вимірах, набуло надзвичайної актуальності.

Земля при першому наближенні до неї як до об'єкту вивчення - одне з найзвичайніших понять, добре відоме кожному. Але якщо запитати у пересічного громадянина: "Що таке земля?" - найбільш ймовірною відповіддю у більшості випадків буде жест навколо себе з коротким поясненням: "Оце і є земля". Така своєрідна реакція людини на те, що становить найголовнішу фізичну реалію світу.

Втім, існують і наукові визначення, які хоч і не в змозі охопити адекватним формулюванням усієї неосяжності того, чим є Земля насправді, за своїм лаконізмом і ємністю цілком заслуговують на визнання. У стиснутому вигляді вони зводяться до найсуттєвішого: Земля - є просторовим базисом, головною умовою існування людини. А це означає, що земна поверхня і, в першу чергу, її тверда оболонка, утримуючи на собі людину і все те, що вона створила або користується від природи, служить для неї просторовою опорою в усіх її життєвих справах, забезпечуючи сам факт існування людини. Без просторового базису не було б і людини. Відомий вислів видатного вченого К. Є. Ціолковського про те, що Земля є колискою людства, дуже влучно відбиває її значення для людини.

Земля сприймається людиною багатогранно: з космічної точки зору як планета Сонячної системи; у повсякденному житті як навколишній світ; у практичній галузі діяльності, наприклад, у сільському господарстві як головний засіб виробництва, перетворюючись від реалії глобальних масштабів до розмірів конкретної ділянки, в яку вкладається праця і очікується результат.

Поняття просторового базису часто використовують, говорячи про Землю та її частини, як у глобальному, так і у локальному розумінні, але, водночас, у вжитку широко застосовується паралельна термінологія: фізична поверхня як частина ноосфери (за академіком Вернадським) природне, навколишнє або оточуюче середовище, використовується також специфічне слово-термін "довкілля".

Земля як планета в цілому, а також окремі її частини, включаючи й фізичну поверхню Землі, вивчається багатьма науками про землю, серед яких: географія, геологія, геодезія та інші, в тому числі й земельний кадастр. Але земельний кадастр, на відміну від інших наук, які вивчають окремі питання, наприклад, про внутрішній устрій землі (геологія), застосовує сукупний науковий здобуток - усю інформацію, необхідну для вирішення непростих і, водночас, невідкладних питань використання і поліпшення стану земель. Оскільки така інформація має завжди локальне вихідне джерело, увага земельного кадастру зосереджується на конкретній земельній ділянці.

Земельну ділянку теж називають землею, але на відміну від планети, яку осягнути можна лише розумом, а побачити лише з космосу це набагато більш наближена і доступна реалія. Саме земельна ділянка є безпосередньою просторовою базою існування людини, яка не у глобальному, а у конкретному просторі розташованого в полі зору майданчика утримує її житло та інші споруди, забезпечує територією для місць прикладання праці та відпочинку, утворює сільськогосподарські площі для виробництва продуктів харчування, а також обслуговує всі інші потреби.

Земельна ділянка є конструктивною основою численних просторових кадастрових утворень, об'єднаних за адміністративними, просторово-якісними, природними, правовими і господарськими ознаками у вигляді окремо визначених структур. До таких структурних окремостей належать: економічні категорії земель і категорії земель за придатністю; природно-сільськогосподарські зони, провінції, округи, області і райони; земельні угіддя; типи, класи і види земель; адміністративно-територіальні регіони, агровиробничі групи ґрунтів і окремі ґрунтові відмінності; землеволодіння, землекористування і орендовані землі; кадастрові округи, зони, квартали та інші земельно-територіальні утворення.

Усі ці структурні угрупування земель пов'язуються між собою ланцюжками різноманітних зв'язків, утворюючи сукупно конструкцію єдиного земельного фонду країни - найкрупнішу кадастрову структуру в межах державних кордонів, але вихідною клітиною і цієї структури теж є земельна ділянка. Отже, земельний фонд - найцінніше надбання країни, слід розглядати не просто як територію певних розмірів, а перш за все як зінтегровану суму площ конкретних земельних ділянок, кожна з яких, маючи власні можливості, безпосередньо формує потенціал усієї держави.

Утворюючи разом з іншими стратегічний потенціал і забезпечуючи існування людини, земельна ділянка завжди вимагала вивчення і завжди була центральним, головним об'єктом усього кадастрового процесу. Особливо ж уважно досліджують природні, правові, економічні і вартісні характеристики земельної ділянки в наш час, в умовах зростаючого дефіциту земель.

Таким чином, здавна працюючи на людину, земельна ділянка в нових реаліях життя вимагає й нового, досконалішого осмислення; в свою чергу вимога розробки сучасної її концепції, включаючи й конструкцію самого термінологічного поняття земельної ділянки, безумовно, заслуговує на першочергову увагу.

8.2. Принципова основа поняття земельної ділянки

Якщо проаналізувати уявлення про земельну ділянку, знову звертаючись за допомогою до пересічного громадянина, з'ясується, що з наукової точки зору воно є досить примітивним, але цілком влаштовує громадянина, бо він розуміє, про що йде мова, і не сплутає власної ділянки з чужою. Що стосується фахівця-професіонала, його рівень знань повинен бути набагато вищим, він повинен знати усі суттєві ознаки і характеристики, притаманні об'єкту з яким він працює, аби кваліфіковано вирішувати численні питання непростої і суперечливої практики використання земель. Це необхідно, з одного боку, для захисту законних прав громадянина від можливих претензій до його власної частини простору, з іншого боку, для захисту довкілля від можливих незаконних дій громадянина.

Переходячи до розгляду поняття земельної ділянки, підкреслимо, що це питання стало особливо актуальним у 1998 році завдяки розробці вітчизняного законодавства про державний земельний кадастр. Втім, перші варіанти визначень цього поняття ще не отримали задовільного втілення і заслуговують серйозних зауважень. І взагалі, сформульоване визначення будь-якого поняття завжди є лише більш або менш вдалим відбитком того, що, власне, і складає сутність цього поняття. Тому, з освітянської точки зору навіть найдосконаліше визначення недоцільно наводити одразу у готовому вигляді, набагато корисніше підійти до нього з логічною послідовністю, через найсуттєвіші ознаки. Що стосується такого місткого поняття, як земельна ділянка, то його вивчення майбутнім фахівцем найкраще розпочати від самого початку, з аналізу сутності цього словосполучення.

Земельна ділянка, або ділянка землі в буквальному розумінні означає, перш за все, певним чином виділену чи зокремлену серед інших або відокремлену від інших частину земної поверхні, яка може розглядатися в натурі саме завдяки факту її зокремлення. Немає зокремлення - немає і ділянки, існує лише середовище або просторовий базис, мал. 2.1. Таким чином, факт зокремлення частини простору є основною причиною утворення земельної ділянки, а ознака її зокремленості серед інших частин просторового базису є першою і головною ознакою.

Зазначимо далі, що факт виділення земельної ділянки серед інших частин просторового базису, так би мовити, прив'язує її до певного місця у просторі, яке може займати лише одна ця ділянка, але ніяка не інша. Тобто в результаті виділення частини простору автоматично виникає похідна невід'ємна ознака земельної ділянки - стабільність її місця знаходження.

Ця властивість стабільності використовується усіма системами координат для просторової визначеності земельних ділянок. Застосування системи координат дозволяє охарактеризувати будь-яку частину просторового базису, як і взагалі будь-яку точку земельної ділянки у зручному цифровому вигляді, через параметри прийнятої системи координат. Такий спосіб визначення положення точки через координати набагато досконалі ший від, наприклад, характеристики її положення відносно інших точок або предметів місцевості, оскільки дозволяє на єдиній математичній основі відбивати і аналізувати реальну картину усієї території просторового базису.

Окрім того, ця ознака незмінності, стабільності просторового місцезнаходження земельної ділянки, яка дозволяє однозначно розпізнавати і знаходити будь-яку одну із них серед інших, також використовується і усіма системами кодування, які забезпечують вихід на потрібний об'єкт за допомогою спеціально розроблених унікальних кодових позначень, що присвоюються кожній земельній ділянці.

Наведені головна і похідна ознаки є визначальними для земельної ділянки, як для виділеного фізичного об'єкту простору. Отже, ознаку зокремленості земельної ділянки, як частини простору і ознаку стабільності її місцезнаходження у визначених просторових координатах, можливо і необхідно об'єднати в одну об'єднану - ознаку просторової визначеності земельної ділянки і користуватися нею, як першою і основною. Ця ознака, власне, і є принциповою основою поняття земельної ділянки, як фізичної реалії, що знаходиться у визначеній частиш простору.