Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення - наслідки та перспективи

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 Голоса)

Актуальні проблеми та перспективи розвитку земельних відносин.

Проблеми теорії та практики.

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: наслідки та перспективи. 2006 – 2007 навчальний рік

Держкомзем України як центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, постійно аналізуючи порушення земельного законодавства, які мають місце в державі, зробив висновок, що значна частина таких порушень виникла через прогалини у чинному земельному законодавстві. Зокрема, недосконалим, успадкованим з минулих часів є процес управління землями державної власності.

Так, чинним Земельним кодексом передбачено, що розпорядження землями державної власності може здійснювати Кабінет Міністрів України (стаття 13), Рада міністрів Автономної Республіки Крим (стаття 16) та місцеві державні адмі­ітрацій (стаття 17).

Разом з тим Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими Києва та Севастополя, районними, сільськими, селищними, міськими радами здійснюється не тільки розпорядження землями, що знаходяться у влас­ності територіальних громад, але й земельними ділянками державної власності, які знаходяться в межах населених пунктів. Крім того, ці ж органи місцевого самов­рядування готують висновки щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади.

Таким чином, у державі законодавством не визначено конкретного відпо­відального органу за стан і ефективне використання земель державної власності з наданням йому відповідних повноважень.

Постає питання про необхідність удосконалити норми Земельного кодексу щодо посилення механізмів управління землями державної власності, контролю за їх охороною та використанням, посилення ролі органів місцевого самоврядування базового рівня у розпорядженні землями комунальної власності, спрощення по­рядку вилучення і надання земельних ділянок державної та комунальної власності тощо. У зв’язку з цим Комітет розробив проект Закону України „Про внесення змін до Земельного кодексу України”. У законопроекті основну увагу приділено посиленню ролі державного управління землями. Цей законопроект схвалений 12.07.2004 року рішенням Урядового комітету з реформування аграрного сектора.

У містах Києві, Севастополі, Сімферополі, Харкові, Ялті, Миколаєві, Чернів­цях та інших міськими радами створені управління земельних ресурсів, що є поза єдиною системою державних органів земельних ресурсів і наділяються повнова­ітраці, які згідно із законодавством віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто Держкомзему. Мета цих дій відома, а результат — значне погіршення якості обслуговування громадян та юридичних осіб з питань набуття права землекористування і власності на землю, численні порушення законодавства, відсутність обліку та реєстрації дер­жавних актів на право власності на землю та договорів оренди, відсутність контролю за фінансовими надходженнями тощо.

Вказане суперечить положенням земельного законодавства та Указу Прези­дента України щодо функціонування єдиної системи державних органів земельних ресурсів.

Незаконні дії щодо передачі на баланс міських рад земельно-кадастрової документації перешкоджають належним чином здійснювати державний контроль за використанням і охороною земель, виявляти факти самовільного зайняття земельних ділянок і вживати необхідних заходів щодо своєчасного усунення порушень земельного законодавства.

Для здійснення перших реальних кроків у становленні прозорого ринку земельних ділянок різного призначення доцільно створити Державний фонд земель та Управління з розпорядження цими землями державної власності при Держкомземі — інституції, яка була б одним з активних учасників земельного ринку.

Здійснюючи на ринку операції з купівлі-продажу земельних ділянок, передачі їх в оренду, викупу заставлених ділянок тощо, таке Управління стало б одним з основних інструментів реалізації державної земельної політики ринковими мето­дами. Діяльність Управління землями державної власності також регулюватиме розвиток раніше некерованих процесів на земельному ринку, сприятиме його прозорості та ефективності.

Крім того, створення Державного земельного фонду й Управління по розпо­рядженню цими землями дасть змогу:

а) запровадити ведення моніторингу стану використання земель державної власності та особливо цінних земель, зокрема в Автономній Республіці Крим; б) створити умови формування великих за площею масив1в земель сільськогосподарського призначення за рахунок скуповування невеликих за площею земельних ділянок, що дозволить підвищити їх привабливість, а значить, підвищити ціну;

в) раціонально розпоряджатися деградованими та малопродуктивними земля­ми шляхом викупу у власників земельних часток (паїв) та продажу їх більш раціональному, ефективному землекористувачеві, наприклад молодим фермерським сім’ям, тощо.

Це також прискорило б розвиток іпотеки земельних ділянок за умови, що вказана, установа скуповуватиме заставлені ділянки у разі їх примусової реалізації з метою наступного перепродажу іншим власникам або продажу прав на набуті земельні ділянки в оренду.

Держкомземом розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України” у частині встановлення кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.

Завдяки створенню системи кадастру на етапі інтеграції до Євросоюзу буде отримано вагомі економічні переваги, які полягають у державному захисті майно­ітр прав громадян та юридичних осіб, зростанні фінансової ліквідності та підви­щенні ефективності використання основних засобів виробництва, збільшенні обсягів інвестицій у реальний сектор економіки та надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Основні принципи й завдання державної політики в сфері охорони земель визначені у Земельному кодексі України. Так, згідно з його положеннями важ­ливим напрямом державної політики щодо охорони земель повинні стати стандар­тизація і нормування в галузі використання земель. Вони мають здійснюватися шлях прийняття нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, а також вимоги щодо допустимого сільськогосподарського освоєння земельних ; ресурсів країни.

3 цією метою в Україні мають бути введені нормативи: оптимального спів­відношення земельних угідь; якісного стану ґрунтів: граничнодопустиме забруд­нення ґрунтів; показники деградації земель та ґрунтів.

Охорона земельних ресурсів повинна здійснюватися також рекультивацією порушених земель, що включає комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану порушених земель та підвищення їхньої продуктивності.

Екологічні проблеми охорони навколишнього природного середовища тісно пов’язані з організацією зон особливого режиму землекористування (водоохо­ронні, санітарно-захисні, протиерозійні). На найближчу перспективу ця діяльність буде пріоритетною в екологічній політиці в Україні. У сфері охорони земель прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 681 „Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель”, розпочато роботи із складання методичних рекомендацій щодо проведення райо­нування. Крім того, прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року ^о 1094 „Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з і організації та встановлення меж територій природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення”.

Комітет звернувся до Голови Верховної Ради АР Крим, Голови Ради міністрів АР Крим, голови Севастопольської міської ради, голови Севастопольської міської державної адміністрації та до голів обласних рад і обласних державних адмі­ітрацій з метою вжити додаткових заходів щодо виконання доручення Прези­дента України з виготовлення та видачі державних актів взамін сертифікатів, фінансування незахищених верств населення, у першу чергу пенсіонерів, за рахунок коштів місцевих бюджетів.

У 2004 році розпочато роботи щодо створення єдиної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно. Нині це є найактуальнішим питанням діяльності Комітету. За звітний період проводилася розробка нормативно-правової бази, яка у повній мірі забезпечила б чітке та виважене впровадження системи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Розроблено програмне забезпе­чення ведення Державного реєстру прав.

Однім із найбільш проблемних питань залишається самовільне зайняття земельних ділянок. Правовий механізм примусового звільнення самовільно зайня­тої ділянки за рішенням суду досить складний. Саме через це землевласники (органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування) не завжди вико­ристовують право на звернення до суду.

Недостатньо врегульована законодавча база з питань притягнення до від­повідальності порушників земельного законодавства. За деякі види його пору­шень взагалі не передбачена навіть адміністративна відповідальність, а розміри штрафів за порушення залишаються вкрай низькими, повноваження інспек­ційних органів Комітету щодо вжиття заходів впливу до порушників обмежені і навіть після їх застосування не забезпечують припинення порушень та усунення їх негативних наслідків. Отже, контролюючий орган (крім штрафів) повинен мати більш дієві повноваження, які сприятимуть припиненню порушень земельного законодавства.

Дублювання повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, багатостороння координація діяльності місцевих органів зе­мельних ресурсів, неврегульованість на законодавчому рівні окремих норм, які стосуються порядку здійснення державного, самоврядного та громадського контролю, не сприяє належній охороні та раціональному використанню земель­них ресурсів.

Аналіз виявлених порушень земельного законодавства свідчить, що основною причиною їх виникнення є неналежне виконання органами місцевого самовряду­вання та виконавчої влади повноважень щодо розпорядження земельними ресур­сами. Їхні рішення, що приймаються з порушенням чинного законодавства, породжують недовіру до органів державної влади, створюють напругу у суспільстві. Строкатість та неконкретність норм законодавства дозволяє зазначеним органам прикриватися колегіальним рішенням, здійснювати регулювання земельних від­носин в обхід інтересів держави та громадян.