Історичні та соціально-економічні передумови розвитку землеустрою

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

Історичні та соціально-економічні передумови розвитку землеустрою

Єдина система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно – перспективи розвитку української економіки.  2006 – 2007 навчальний рік

 

 

В історичному розвитку землеустрій на землях сучасної України пережив значну кількість ста­дій. Відомий український вчений В. Васильченко свого часу зазначав: "Кожна стадія людства за­лежить від тих господарсько-економічних і сус­пільно-політичних умов даного періоду, що на їх ґрунті й будувалися певні принципи, покладені в основу землевпорядження".

Розвиток та зміст землеустрою досліджували такі вітчизняні вчені, як І. С.Будзілович, С. П.Войтенко, М. О.Володін, В. В.Горлачук, Д. С.Добряк, П. Г.Казьшр П. Г., В. О.Леонець, А. А.Мицай, Л. Я.Новаковський, А. Я.Сохнич, А. Г.Тихонов, А. М.Тре­тяк, З. П.Флекей та інші.

Дослідження еволюції землевпорядних дій в Україні дає багатий матеріал для пошуку нау­кової істини щодо змісту землеустрою. Необхід­ність проведення землемірних робіт виникла у людства ще в далекій давнині. Народи Греції, Єгипту, Індії за кілька тисячоліть до нашої ери розділяли земельні масиви на частини, вели ре­тельний облік земель, здійснювали різні виміри для будівництва каналів, зведення споруд, про­водили відмежовування й обмірювання земель, облік їхньої якості для оподаткування.

З огляду на еволюцію роз­витку землеустрою в окремих стадіях доцільно провести аналіз змісту землеустрою. Науковці того часу не дають однозначного визначення поняття "землеустрій". На думку вчених, землеустрій слід розглядати як процес з боку техніки, економіки, права, соціальних проблем тощо. Цікаво проана­лізувати це поняття у літературних джерелах до 1917 року. На той час воно було сформульовано в працях професорів І. Є.Германа, Б. С.Мартинова, О. А.Хауке, М. М.Шульгіна та ін. За визначенням професора О. А.Хауке, "землеустрій — це такі процеси чи дії, які спрямовані на зміну існуючих земельних відносин, форм власності, якщо при цьому ці зміни зумовлюються суспільною вагою і відбуваються за участю органів державної вла­ди". У цьому тлумаченні підкреслюється дер­жавний характер землеустрою, а його мета — створення такого земельного устрою, який би за­безпечував розвиток усіх форм власності на зем­лю в інтересах суспільства.

На відміну від професора О. А.Хауке, профе­сор Б. С.Мартинов зводить визначення до того, що "землеустрій є основана на встановлених у законі засадах діяльність державної влади, спря­мована на перетворення існуючих земельних прав окремих власників з метою створення само­стійних поземельних володінь". Отже, ці трактування мають істотні відмінності, але вод­ночас наголошують на важливій ознаці землеуст­рою — його державному характері, який базу­ється на відповідних правових основах.

М. М.Шульгін мету землеустрою визначав як "поліпшення порядків землеволодіння і землеко­ристування", тоді як І. Є.Герман — "поліпшення стану поземельних відносин" [6].

Необхідно розглянути також ряд теоретичних положень поняття "землеустрій", які більше спря­мовані на економічні засади. Цього погляду до­тримувалися такі вчені, як А. А.Кофод, І. В.Мозжухін, М. П.Огановський та ін. Наприклад, М. П.Огановський вважав, що "раціональне зем­лекористування — це комплекс технічних опе­рацій, які поліпшують систему селянського зем­лекористування і сприяють зростанню продук­тивності землі" [15]. Подібне розуміння земле­устрою і в І. В.Мозжухіна: "Під землеустроєм розуміється сукупність культурно-технічних за­ходів з метою створення умов для ведення раціо­нального сільського господарства" [8].

Такі трактування поняття "землеустрій" дещо звужують його сутність, оскільки вона зводиться в основному до землекористувань сільськогоспо­дарського призначення. Аналізуючи різноманіт­ні визначення цього поняття у дореволюційний період, можна скласти узагальнююче уявлення про землеустрій того часу, який мав свої особли­вості — державний характер, спрямованість на поліпшення землекористування на користь сус­пільства, зумовлення сутності відповідного сус­пільного устрою.

С. П.Кавелін зазначав, що "землеустрій являє собою сукупність правових, економічних і тех­нічних заходів, спрямованих на раціональну ор­ганізацію як усієї території країни в цілому, так і окремих її частин з метою поліпшення та прогре­сивного розвитку народного господарства".

Професор К. М.Сазонов вказував: "Землеуст­рій є діяльністю з регулювання соціально-право­вих і технічних елементів землекористування, що здійснюється залежно від соціально-виробничої мети та завдань і в межах норм діючого земельно­го ладу".

Академік В. Васильченко у 1925 році вважав, що "землеустрій має всі риси явища економіч­ного..." і "основним завданням його є раціональ­не впорядкування території для організації сіль­ськогосподарського виробництва та розвитку продуктивних сил у сільському господарстві. На це завдання, крім основного чинника — еконо­мічного, впливають інші чинники соціально-по­літичного, юридичного й технічного характеру". В тому ж році професор П. М.Перший дає цьому явищу вагомішу оцінку: "суть землеустрою — у соціально-економічному змісті".

Найпоширеніша думка про те, що економіч­ний характер суспільних відносин стосовно роз­поділу та перерозподілу земель визначає реальну природу землеустрою.

Професор О. А.Хауке у 1927 році зазначав, що єдиного поняття "землеустрій" не існує, у цьому понятті два аспекти: економічний і юри­дичний.

Усі розглянуті визначення поняття "землеуст­рій" були спрямовані на раціоналізацію землеко­ристування в умовах відповідного суспільного ладу з пріоритетом державного регулювання зем­левпорядного процесу.

Ще хотілося б зупинитися на деяких визначен­нях поняття "землеустрій" вітчизняних учених, які набули найбільшого розвитку під впливом суспільних трансформацій.

Так, у 70-х роках П. Ф.Веденічев і П. М.Пер­ший вказували: "основою землеустрою є вироб­нича організація території за розміром площі, складом угідь і формою розташування відповідно до організаційного ладу господарства. Ця орга­нізація являє собою соціальний процес, що істо­рично складається у взаємодії суспільних груп як продукт усього розвитку народного господарства. Однією з ознак суспільної системи відносин є державні землевпорядні заходи". В цьому визна­ченні досить чітко простежується розвиток зем­леустрою під впливом розвитку продуктивних сил і відображена його сутність, що відповідає суспільному ладу, яким в особі держави через державні землевпорядні заходи регулюються зе­мельні відносини та землеустрій.

Академік С. М. Волков зазначав, що землеуст­рій являє собою соціально-економічний процес цілеспрямованої організації території й засобів виробництва, нерозривно пов'язаних із землею, який відбувається під впливом розвитку продук­тивних сил і виробничих відносин суспільства.

Узагальнюючи вищенаведені теоретичні трак­тування землеустрою та його сутності, необхідно констатувати, що вони мають еволюційний роз­виток й зумовлюються завданнями, які висува­ються відповідним суспільним ладом. Це наочно підтверджується сучасним трансформуванням зе­мельних відносин, що визначили сутність і зав­дання землеустрою відповідно до нормативно-правових документів стосовно здійснення зе­мельної реформи в Україні.

У Земельному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року, статтею 181 визначено, що "землеустрій — це су­купність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єк­тів господарювання, що здійснюються під впли­вом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил". Таке розуміння землеуст­рою може стати відправним аспектом для все­бічного соціально-економічного та екологічного вивчення соціально-господарських явищ і зумов­лених ними організаційно-виробничих основ пристосування території, тобто ці засади і є суттю державних заходів щодо проведення землевпо­рядних робіт даної території.

Однією з особливостей економіки пострадян­ських країн, зокрема України, є те, що вона бага­та на основні засоби й бідна на ліквідні. У зв'язку з проведенням приватизаційних процесів значна частина основних засобів країни, включаючи житлову, комерційну та виробничу власність, бу­ла передана до приватного сектора безплатно або за надзвичайно низьку плату. В результаті цього фізичні особи та компанії стали відносно багаті на власний капітал у вигляді основних за­собів. Але через недосконалість ринку нерухо­мості, відсутність належної системи гарантуван­ня прав на нерухоме майно і системи іпотечного кредитування ці активи не можна конвертувати у ліквідні засоби, як це відбувається в країнах із розвинутою ринковою економікою. Такі основні засоби вважаються "мертвими". Через це власни­ки майна бідні на ліквідні активи.

Важливими складовими економічної інфра­структури сучасної ринкової економіки є ефективні системи державної реєстрації прав на неру­хоме майно і земельного кадастру. Досвід бага­тьох країн показує, що інвестиції в ефективні ка­дастрово-реєстраційні системи дають важливі суспільні переваги, які трансформуються у кращі економічні результати. Тому навіть високорозвинені країни продовжують інвестувати значні об­сяги коштів у вдосконалення існуючих систем.

З огляду на недосконалість системи державної реєстрації прав на нерухомість та операцій на ринку в Україні очікується, що завдяки створенню нової надійної системи реєстрації прав на зе­мельні ділянки та нерухоме майно на етапі вступу в Євросоюз будуть одержані вагомі економічні переваги, які сформульовані експертами ООН:

·  ефективне управління державним, комуналь­ним і приватним нерухомим майном;

·  впевненість у праві власності;

·  гарантування та захист майнових прав;

·  скорочення земельних і майнових спорів;

·  вдосконалення системи переходу прав на неру­хоме майно;

·  стимулювання й розвиток ринку нерухомості;

·  безпека кредитів та інвестицій, розвиток іпотечного кредитування;

·  прискорення земельної реформи;

·  ефективність бюджетної та податкової політики;

·  забезпечення територіального планування й управління природними ресурсами;

·  моніторинг ринку нерухомості.

Завдання щодо створення кадастрово-реєст­раційної системи полягає у реалізації таких на­прямів, як:

Ø розробка і впровадження нормативно-правової бази в галузі державної реєстрації прав на неру­хоме майно та державного земельного кадастру;

Ø створення технічної інфраструктури реєстру прав та кадастру (програмно-апаратне забезпечен­ня, телекомунікаційна мережа передачі даних тощо);

Ø підготовка персоналу (державних реєстрато­рів і технічної служби підтримки);

Ø створення реєстраційних офісів;

Ø інформування громадськості про процедури реєстрації прав та переваги системи.

З 2000 року Держкомзем України за дорученням Уряду і за участю міжнародних експертів послідовно створює принципово нову для України систему реєстрації прав на нерухомість, що відповідає схваленим відповідними актами Ради Європи та запровадженим у країнах із розвиненою ринко­вою економікою принципам побудови кадастро­во-реєстраційних систем.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Комітетом сформовано систему органів державної реєстрації прав у скла­ді центрального органу виконавчої влади з пи­тань земельних ресурсів, який забезпечує реалі­зацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створеної при ньому державної госпрозрахункової юридичної особи з консолі­дованим балансом (центр державного земель­ного кадастру) та її відділень на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав визначено центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, адміністратором — центр державного земельного кадастру, який здійснює його ведення.

Створення такої системи передбачено двома чинними міжнародними договорами (Угода про позику (Проект "Програмна системна позика — II55) між Україною та Міжнародним банком рекон­струкції та розвитку від 17.12.2003 року та Закон України "Про ратифікацію Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право влас­ності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнарод­ним банком реконструкції та розвитку).

Але стримуючим фактором є відсутність нор­мативно-правових актів, проекти яких подано Держкомземом України до Кабінету Міністрів ще в 2004 році й прийняття яких блоковано Мін'юстом.

Разом із тим усупереч закону Мін'юст наполя­гає на визнанні його органом, уповноваженим здійснювати функції з державної реєстрації речо­вих прав на нерухоме майно. При цьому заінтере­сованими у блокуванні створення єдиної системи особами активно ініціюється питання про роз­формування єдиної системи органів земельних ресурсів, розпорошення їхніх функцій між різними відомствами держави, що призведе до необорот­них наслідків, пов'язаних із зупиненням виконан­ня Земельного кодексу та інших законів України, невиконання міжнародних договорів, ратифіко­ваних Верховною Радою України, а також зведе нанівець досягнення у реформуванні земельних та майнових відносин.

Аналізуючи ситуацію, що склалася, вже на да­ний час можна спрогнозувати наслідки для еко­номіки у разі запровадження системи реєстрації прав на нерухоме майно у складі Мін'юсту, оскільки досвід здійснення такої реєстрації, хоч і тимчасовими порядками, вже є. Світова практика свідчить, що підхід до ство­рення реєстраційної системи шляхом наповнення баз даних певних реєстрів прав окремо від зе­мельного кадастру є помилковим і не відповідає основним принципам створення кадастрово-ре­єстраційних систем Європейського Союзу.

Створення системи реєстрації прав на нерухо­ме майно окремо від кадастру унеможливлює за­лучення значних інвестицій в економіку, а через 3-4 роки може завдати збитків економіці країни, підірвати довіру користувачів до такої системи й спричинити затрати часу на запровадження єди­ної системи відповідно до найкращого світового досвіду.

Мін'юстом створюються лише інформаційні системи обліку повідомлень і документів про права, оскільки відсутній будь-який механізм до­стовірності, гарантування та відповідальності. При цьому створення окремих реєстрів призво­дить до збільшення витрат на створення єдиної системи реєстрації, правової невизначеності та втрати інформації в загальному реєстрі.

Здійснення реєстрації прав окремо від існую­чої системи ведення державного земельного ка­дастру не дає повної характеристики об'єкта і зареєстрованих прав на нього, що у свою чергу спричинить виникнення конфліктів та судових справ, а також незручностей системи для корис­тувачів.

Крім того, залишення функцій реєстрації прав на нерухоме майно за бюро технічної інвентари­зації не прийнятне, оскільки ці бюро є комуналь­ними підприємствами. У разі надання їм таких повноважень не можуть бути забезпечені єдиний порядок реєстрації прав на всій території держави та гарантії достовірності реєстраційних записів щодо майнових прав і відповідальності, в тому числі й майнової, перед власниками у разі пору­шень або внесення помилкових записів. Якість реєстраційної системи з гарантіями з боку держави може бути забезпечена лише за умови створення єдиного державного підприємства, головним завданням якого буде ведення Державного ре­єстру прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Поряд з іншими недоліками здійснення реєст­рації прав окремими юридичними або фізичними особами передбачає можливість банкрутства пев­ного органу реєстрації, внаслідок чого припинять­ся функціонування реєстраційного органу та здій­снення ринкових операцій із нерухомим майном.

Фактично Мін'юстом знову пропонується за­кріпити законом існуючу ситуацію, незважаючи на неефективність такої системи для економіки та відхилення Верховною Радою України підготов­леного Мін’юстом у 2003 році законопроекту "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно".

Отже, Мін’юст захищає відомчий інтерес, поза­бюджетні надходження, а також прибутки ДП "Інформаційний центр" Мін'юсту, які формують­ся за допомогою адміністративних заходів впли­ву, що активно використовувалося попереднім Урядом, шляхом залучення до його діяльності комунальних, а у деяких випадках приватних підприємств бюро технічної інвентаризації й при­ватних нотаріусів. У зв'язку з цим Мін’юст сві­домо блокує співробітництво із Світовим бан­ком, що підтверджують наради з його представ­никами. під час яких українській стороні вислов­лено занепокоєння щодо неоднозначної позиції окремих урядовців та Уряду в цілому.

Склалася ситуація, коли прийнятий закон не впроваджується, а продовжують діяти підзаконні нормативно-правові акти, зокрема відомчі нака­зи, які регулюють реєстрацію прав у складі Мін'юсту і суперечать не лише Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень", але й Цивільному кодексу України, Законам України "Про іпотеку", "Про оренду землі", "Про інформацію", "Про нотаріат", "Про місцеве самоврядування", "Про захист інформації в автоматизованих системах".

На даний час не відповідають вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 "Про затвердження Тимчасового по­рядку державної реєстрації іпотек" і від 26 травня 2004 року № 671 "Про затвердження Тимчасово­го порядку державної реєстрації правочинів". При цьому відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про іпотеку" поря­док державної реєстрації іпотек встановлюється Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації іпотек, що затверджується Кабінетом Міністрів України до набрання чинності Законом "Про Державний реєстр прав на нерухоме майно". Зазначеними постановами Кабінету Мі­ністрів України та наказами Мін'юсту всупереч Закону України "Про нотаріат" реєстраторами визначено державні нотаріальні контори та при­ватних нотаріусів. Частиною 2 статті 3 та части­ною 2 статті 4 цього Закону встановлено, що но­таріус не може виконувати іншу оплачувану ро­боту, крім визначених Законом України "Про нотаріат". Даним Законом до нотаріальних дій здійснення державної реєстрації правочинів та державної реєстрації іпотек не віднесено.

Прийняті у розвинутих країнах підходи до ре­єстрації прав передбачають розподіл відповідальності між, власне, реєстраційними органами (які несуть відповідальність за якість реєстрації) та суб'єктами, що забезпечують реєстрацію ви­хідними даними (відповідальність за достовір­ність і точність вимірів). Такий розподіл є опти­мальним й у випадках судових позовів під час розгляду майнових спорів. Зважаючи на це, суб'єкти, які здійснюють виміри земельних діля­нок, будівель і споруд, їхніх частин (у тому числі квартир) мають бути відокремлені від органів ре­єстрації.

Якщо звернутися до світового досвіду, на який посилаються багато фахівців, то він показує на­ступне.

Найпоширеніші системи реєстрації в світі — це такі, які базуються на "реєстрації документів" (deeds registration), та системи, де основою є "ре­єстрація прав або титулів" (title registration). Особливість цих систем така:

·  "реєстрація документів" —у реєстр вноситься запис про договір передачі прав на нерухомість як будь-якої приватної угоди (наприклад, нота­ріусом). При цьому держава не несе ніякої від­повідальності за ці угоди;

·  "реєстрація прав або титулів" —реєструються факт самої угоди (відомості), оформленої відпо­відним чином, а також права та обмеження, що становили предмет угоди, а нерухомість відобра­жається на спеціальних кадастрових картах і об­лічується.

У середині 90-х років Королівським реєстром Великобританії проведено спеціальне опитування в різних країнах для аналізу стану реєстраційних систем у світі. Опитано 55 респондентів: 12 країн Західної Європи, шість провінцій Австралії, п'ять — Канади, чотири штати США, решта — держави Азії, Африки та Латинської Америки.

У 41 країні, включаючи 11 європейських, ді­ють системи реєстрації прав на нерухомість, а в 13 діють як системи реєстрації документів, так і сис­теми реєстрації прав. Реєстри лише у 38% випад­ків підпорядковані міністерствам юстиції, в 11%— міністерствам фінансів і решта — іншим міністер­ствам.

У всіх респондентів в реєстрові записи вно­сяться права щодо нерухомості та опис об'єктів нерухомості, у 89% реєструються закладні, а їхня вартість - у 75% випадків, у 62% опитаних в реєстри вноситься реальна ціна власності, що бу­ла оплачена під час транзакції. У всіх країнах реєстрація базується на спеціальному законодав­стві. Важливою компонентою системи реєстрації є просторові дані.

На даний час у Європі відбуваються кадаст­рові реформи з метою приведення кадастрово-реєстраційних систем до єдиних стандартів, якими є:

Ø ведення системи реєстрації прав на нерухо­мість на основі записів про земельні ділянки (зе­мельна ділянка і нерухоме майно розглядаються як об'єкт нерухомості);

Ø реєстрація прав на земельні ділянки та нерухо­ме майно здійснюється в одному Реєстрі прав;

Ø реєстрація прав і ведення кадастрових карт здійснюються однією установою — Центром дер­жавного земельного кадастру при Держкомземі України;

Ø реєстрація прав є адміністративною функцією (державна реєстрація прав повинна бути відокрем­леною від судових та/або нотаріальних органів);

Ø послуги системи орієнтовані, насамперед, на користувача;

Ø система реєстрації прав повинна бути само­окупною.

Зарубіжна практика свідчить, що запровад­ження єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно сприяє підвищенню ефектив­ності національної економіки до 10%. Крім того, єдина система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень має інші фі­нансові переваги: зменшуються витрати на фор­мування єдиної бази даних порівняно з базами даних окремих реєстрів і знижується вартість послуг, які надаватимуться клієнтам єдиної сис­теми державної реєстрації речових прав на неру­хоме майно та їх обмежень, порівняно з послуга­ми, що надаватимуться з різних реєстрів.

На даний час Центр державного земельного кадастру має всі організаційно-структурні харак­теристики сучасної системи реєстрації прав на не­рухоме майно, що підтверджено Світовим бан­ком, який підтримував створення таких систем у ЗО країнах, а саме:

1. Центр державного земельного кадастру здійснює реєстрацію земельних ділянок і спро­можний здійснювати реєстрацію інших об'єктів нерухомості в єдиному державному реєстрі прав на землю та нерухоме майно.

2. Організаційна структура Центру державно­го земельного кадастру дає змогу здійснювати незалежну реєстрацію прав на нерухомість та ве­дення державного земельного кадастру в рамках однієї установи.

3. Центр державного земельного кадастру — це цілісна юридична особа, що охоплює всю те­риторію України і, таким чином, спроможний за­безпечити єдину систему реєстрації прав на неру­хомість в усіх регіонах.

4. Центр державного земельного кадастру є адміністративною установою, мета діяльності якої— реєстрація прав на нерухоме майно і роз­виток системи кадастру й, отже, не залежить від інших пріоритетів господарської діяльності, як но­таріальні органи та бюро технічної інвентаризації.

5. Центр державного земельного кадастру — державне підприємство, яке працює на умовах самофінансування, тому він спроможний інвесту­вати кошти в нові технології й наймати високо­кваліфікованих штатних працівників на конкурс­ній основі.

6. Центр державного земельного кадастру має відповідний персонал і систему стандартів надан­ня послуг за цінами, що відповідають вартості витрат та підконтрольні державним органам ви­конавчої влади.

Загальними перевагами суспільства від запро­вадження єдиної системи державної реєстрації ре­чових прав на нерухоме майно та Їх обмежень у складі державного земельного кадастру будуть:

v ефективне й оптимальне землекористування;

v належна організація охорони довкілля;

v економічне пожвавлення економіки (досвід показує, що операції з нерухомим майном ста­новлять 25—30% ВВП);

v збільшення капіталу, який сприяє зростанню та розвитку економіки;

v сприяння зменшенню ризику операцій із неру­хомістю;

v соціальна стабільність і стабільний економіч­ний розвиток.

Перевагами органів виконавчої влади стануть:

ü функціонуючий ринок нерухомого майна, який посилює сприяння громадського сектора у процесі ринкової реформи;

ü поліпшення містобудівної політики;

ü інформаційне забезпечення податкової бази;

ü інформаційне забезпечення управління зем­лею та природними ресурсами.

Перевагами громадян будуть:

*  безпека орендних та інших прав;

*  ширша зайнятість населення;

*  соціальна рівність;

*  вищий рівень економічної можливості земле­власників;

*  зростаюча підприємницька культура.

Перевагами для бізнесу, інвестицій і банків­ської системи стануть:

v зменшення ризику бізнес-операцій та гаранту­вання прав із боку держави;

v спрощення оформлення прав і залучання іно­земних інвестицій;

v спрощення розвитку фінансових ринків.

Отже, для успішної реалізації державної по­літики у галузі державної реєстрації прав на неру­хоме майно та державного земельного кадастру Держкомземом України розроблено проекти необхідних нормативно-правових актів, створено відповідну інфраструктуру реєстру прав, яка оснащена су­часними апаратно-технічними засобами і про­грамним забезпеченням, здійснено підготовку кваліфікованого персоналу.

Список літератури

1. Державний земельний кадастр України (станом на 01.01.2001). - К.: Госкомзем України, 2001. - 49с.

2. Впровадження сучасних технологій у містобудування: Матеріали науково-практичної конференції 17-19 жовтня 1995долі. - К.: Держбуд України, 1995. - 80с.

3. Географічна енциклопедія України, тім 2. - К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990 - 480с.

4. Горбатович С. М., Хвесик М. А. Проблеми нормативно^-правового забезпечення формування ринку земель в Україні // Зем. Віс. - 2002. - № 2 - 108с.

5. Другак В. М. Вартість землі в бухгалтерському обліку. // Землевпорядкування. - 2002. - № 3. - 43с.

6. Дехтяренко Ю. Ф., Лихогруд М. Г., Манцевич Ю. М., Палеху Ю. М. Методичні основи грошової оцінки земель в Україні. // Наукове видання. - К.: Профі, 2002. - 256с.

7. Канаш О. П. Сучасні проблеми грошової оцінки земель сільскогосподарськогопризначення. // Землевпорядкування. - 2001. - № 1, стор.62-63.

8. Кілочко В. М. Досвід та проблеми грошової оцінки земель населених пунктів. // Землевпорядкування. - 2001. - №1, стор.64-65.

9. Конрад. Ф. Фрітч. Розвиток земельного ринку в Україні. // Зем. Віс. - 1999. - № 2, стор. 21-26.

10. Кручок С. І. Методи грошової оцінки земельних ділянок. // Зем. Віс. - 2001. - № 3. - стр. 38-43.

11. Кручок С. І. Про застосування методу порівняльної вартості при оцінці бездохідних земельних ділянок. // Укр. жур. - Зем. Віс. - 2001. - № 4, стор. 91-96.

12. Новаковский Л. Я. До 40-річчя організації Інституту землеустрою Української академії аграрних наук. // Землевпорядна наука видавництво й освіта ХХІ століття: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 20 квітня 2001 долі), Інстітут землеустрою УААН. - К., 2001. - 288з, (с. 5-6).

13. Панчук О. Я. Місце державного земельного кадастру в системі управління земельними ресурсами. // Укр. жур. - Зем. Віс. - 1999. - № 2, стор. 8-14.

14. Третяк А. М. Основи планування землекористування в населенних пунктах. // Укр. жур. - Зем. Віс. - 1998. - № 1.

15. Третяк А. М., Панчук О. Я., Лихогруд М. Г. Автоматизована аналітично-інформаційна система "Грошова оцінка та оподаткування земель в Україні. // Укр. жур. - Зем. Віс. - 199. - № 2, стор.21-26.

16. Третяк А. М., Кучері О. О., Канаш О. П. Концептуальні основи удосконалення оцінки земель в Україні. // Укр. жур. - Землевпорядкування. - 2002. - № 1, стор. 58-66.

17. Третяк А. М. Проблеми розвитку грошової оцінки земель. // Укр. Жур. - Землевпорядкування. - 2001. - № 3, стор. 44-52.

18. Тихонов А. Г. Модель єкономічного обороту землі в Україні. // Укр. жур. - Землевпорядкування. - 2002. - № 4, стор. 3.

19. Формування ринку землі в Україні. - За ред. А. С. Даниленка, Ю. Д. Білика. - К.: Урожай, 2002. - 280с.

20. Хвесик М. А., Збагерська Н. В. Економічна оцінка природних ресурсів: основні й методологічні підходи. - Рівне: РДТУ, 2000. - 194с.

21. Хвесик М. А., Збагерська Н. В. Методологічні аспекти оцінки земельних ресурсів, як основних складових національного багатства України. // Укр. жур. - Зем. Вага. - 2001. - № 4. - стр. 96-100.

22. Симонова Л., маркус Я. Методичні рекомендації з оцінки ринкової вартості нерухомості. - К.: Українське суспільство оцінювачів, 1995. - 32с.

23. Степаненко А. В. Міста України. К.: Вища школа, 1998 - 279с.

24. Аврех А. Я. Столипін П. А. та судьби реформ в Росії. — М.: Політіздат, 1991. — 286 с.

25. Будзілович І. С. Землеустрій в Україні: еволюція його змісту в сучасних умовах // Землевпорядкування. — 2001.—№ 1. —С.32—35.

26. Васгільченко В. Економічні основи землевпоряд­ження. — X., 1926. — 180с.

27. Вехи російського землевпорядкування: Время, события, люди / Сост. С. Н.Волков. — М.: ГУЗ, 2000. — 224 с.

28. Гермам Й. Е. История русского межевания. — 2-е изд.—Типолитография В. О.Рихтера, 1914. — 302с.

29. Гермам Й. Е. Крестьянское землеустройство. - М.: Типолитография В. О.Рихтера, 1909. — 172 с.

30.  Геродот. История: В 9 кн. / Под ред. С. Л.Утченко. —Л., 1972. —Кн. 1, — 600с,

31.  Добряк Д. С. Концептуальні засади розвитку зем­леустрою // Землевпорядкування. — 2001. —№ 1. — С.27—32.

32.  Земельний кодекс України: Прийнятий 25 жовт­ня 2001 року № 2768-1II //Відом. Верхов. Ради У країни (ВВР). — 2002. — № 3—4. — Ст. 27.

33.  Зырянов П. Н. Петр Столыпин: политический портрет. — М.: Вьісш. шк., 1992. — 160 с.

34.  Кофод А. А. Русское землеустройство. — 2-е изд. — С.-Пб. І Сельский вестник, 1914. — 172 с.

35.  Левицкий И. Ю., Крохмаль Е. М., Реминский А. А. Геодезия с основами землеустройства. — М.: Недра, 1977. —256с.

36.  Магазиищиков Т. П. Земельньїй кадастр. — 2-е изд. — Л.: Вьісш. шк., 1987.—424с.

37.  Мартынов Б. С. Понятие землеустройства. — Л., 1917. —286с.

38.  Огановский Н. П. Индивидуализация землевладения в России й ее последствия. — М., 1017. — 88 с.

39.  Указ президента України від 19 січня 1999 року № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" (Зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 09.03.2000 № 399/2000 (399/2000)).

40.   

16.Пичета В. Й. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. — М.: Изд-во АНСССР, 1958. —548с.

17.Саксонское зерцало: Памятник, комментарии, исследования /Отв. ред. В. М.Корецкий. — М.: Наука, 1985.—272с.

18.Третяк А. М. Історія земельних відносин та земле­устрою: Навч. посіб. — К.: Аграрна наука, 2002. — 280 с.

19.Третяк А. М. Наукові основи землеустрою: Навч. посіб. — К.: ТОВ ЦЗРУ, 2002. — 342 с.

20.Хауке О. А. Русское землеустроительное законодательство. — М.: Типолитография В. О.Рихтера, 1910. —158с.

21.Юрченко А, Д., Будзілович І. С., Переходюк М. Г. Історія розвитку права власності на землю в Україні (друга половина XVII — перша половина XIX сто­
ліття)//Землевпорядкування. — 2001. —№ 2. — С. 56—61;№3. — С.63—66.

22.Юшков С. В. Общественно-политический строй и право Киевского государства. — Т. 1. — М.: Гос. изд-во юрид. л-ры, 1949. — 544 с.

Виконала:

Кульчицька О. М.

Перевірив:

Куранда Л. О.


Історичні та соціально-економічні передумови розвитку землеустрою - 5.0 out of 5 based on 1 vote