Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.33 (3 Голоса)

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: наслідки та перспективи.

Важливим завданням сучас­ної земельної реформи в Україні є відновлення в селян почуття власника і господаря на землі, створення на цій основі умов для реструктуризації існую­чих сільськогосподарських зем­леволодінь у нові агроформування, які базуються на приватній власності.

Разом з тим, неусталеність за­конодавчих, нормативно-право­вих та економічних механізмів регулювання земельних відно­син, а також відсутність політич­ного консенсусу щодо перспек­тив ринкового обігу землі в Ук­раїні зумовили включення у 2001 році до Перехідних положень Зе­мельного кодексу України пунк­ту про запровадження мораторію на продаж земельних ділянок для ведення селянського (фер­мерського) господарства та іншо­го товарного сільськогосподарсь­кого виробництва, термін якого, після двох продовжень, спливає 1 січня 2007 року.

Нині, коли в основному набли­жається до завершення розробка законодавчої та нормативно-ме­тодичної бази земельних відно­син на ринкових засадах, можна констатувати, що продовження мораторію матиме цілу низку не­гативних наслідків, прояв яких можна спостерігати у соціаль­ній, економічній та екологічній площинах.

Так, зокрема. Конституцією України визначено гарантії пра­ва власності на землю. Це право може набуватись і реалізовува­тися громадянами, юридични­ми особами та державою. Але практична реалізація його мо­же здійснюватися лише за умо­ви, якщо згадані суб'єкти пра­вовідносин зможуть не лише володіти та користуватися, а й розпоряджатися належними їм земельними ділянками, як і будь-яким іншим майном. Мож­ливість розпоряджатися землею як просторовим базисом еконо­мічної діяльності, а також як за­собом виробництва в окремих га­лузях господарства є однією з фундаментальних та необхідних свобод господарюючих суб'єк­тів в умовах ринкової економі­ки.

Потрібно відзначити, що пору­шення конституційного права сі­льськогосподарських землевлас­ників та землекористувачів на розпорядження належними їм земельними ділянками має най­більш негативні наслідки для сільських мешканців. Реформу­вання в Україні проведено у 11812 господарствах, унаслідок чого право на земельну частку (пай) отримали 6,8 млн грома­дян. Але переважна більшість (понад 70%) з їх числа — це пен­сіонери та люди похилого віку, які не можуть самостійно вести

товарне сільськогосподарське ви­робництво. Вони, як правило, не мають для цього ні фізичної спро­можності, ні економічних ресур­сів, ні освіти. Фактично земля, яка є основним ресурсом людсь­кого розвитку у сільській місце­вості, переведена у власність най­менш економічно активної час­тини суспільства і, таким чином, позбавлена ефективного господа­ря.

З іншого боку, більшість сіль­ських пенсіонерів уже зараз по­требують турботи та піклування, соціального захисту, медичного догляду, але мораторій позбавляє їх можливості використати на­лежну їм власність для того, щоб матеріально забезпечити влас­ний добробут, не кажучи вже про можливість допомоги дітям та онукам. Багато пенсіонерів — власників землі вимушені дожи­вати свій вік в умовах злиден­ності, незважаючи на те, що ко­жен з них має цілком реальний економічний ресурс — земельну ділянку, продаж якої за справед­ливою ціною в умовах прозорого ринку дасть змогу за рахунок ви­ручених коштів суттєво поліп­шити якість життя, покращити добробут.

Селяни змушені користувати­ся тіньовими схемами і відчужу­вати свої паї за будь-яку запро­поновану — найчастіше надзви­чайно низьку ціну За час продовження морато­рію кількість селян-пенсіонерів, у яких немає спадкоємців, або спадкоємці яких є іноземними громадянами, або спадкоємці, що проживають на інших тери­торіях і не збираються самостій­но працювати на землі, постійно збільшується і становить понад 30°/) від загальної кількості пен­сіонерів. Ці селяни є потенційни­ми продавцями своїх земельних ділянок і вже сьогодні готові за­пропонувати до продажу близько 8-10 млн. га земель сільськогоспо­дарського призначення. За най-оптимістичнішими прогнозами, враховуючи дію Перехідних по­ложень Земельного кодексу Ук­раїни (набуття громадянами пра­ва класності на землі сільсько­господарського призначення до 100 га на період до 2010 року) та наявність коштів у вітчизняного сільгоспвиробника, очікуваний попит на ці землі може скласти близько 6 млн га. Така диспро­порція призведе до здешевлення вартості земель сільськогоспо­дарського призначення. Водно­час ця невідповідність в умовах продовження мораторію з кож­ним роком загострюватиметься і матиме надзвичайно сильний де­стабілізуючий вплив на ціноут­ворення на ринку земель сільсь­когосподарського призначення за рахунок зростання перевищення пропозицій над попитом.

Зазначені вище власники зе­мельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення є людьми похилого віку, які, так і не реа­лізувавши своє конституційне право, вмирають, а це призво­дить до націоналізації землі. Зво­ротна націоналізація землі су­перечить принципам соціальної справедливості земельної рефор­ми. Країна, в якій існує морато­рій на продаж та зворотна націо­налізація землі, навряд чи буде визнана Європейською спільно­тою як країна з ринковою еконо­мікою. Навіть в економічно роз­винутих країнах аграрний сек­тор дотується державою. А Ук­раїна з її сучасним рівнем сіль­ськогосподарського виробництва не зможе конкурувати на рівних з країнами СОТ. Якщо якнай­швидше не змінити ситуацію в українській агропромисловій га­лузі, то під час вступу нашої краї­ни до світових економічних орга­нізацій цю галузь очікує оста­точна руйнація.

Коли селянам залишили три можливості — обробляти пай, здати його в оренду або заповіс­ти, — оренда вимушено стала го­ловною формою економічного обігу земель, хоча вона не вирі­шує питання ефективного вико­ристання земельної власності. Власниками права на земельну частку (пай), посвідченого серти­фікатом на право власності на зе­мельну частку (пай) або держав­ним актом на право власності на земельну ділянку, виданим вза­мін сертифіката, в 2005 році ук­ладено 4824,9 тис. (71,0% від от­риманих сертифікатів та дер­жавних актів) договорів оренди земельної частки (паю).

Доцільність подальшого роз­витку земельних відносин через оренду, яку доводять деякі полі­тики, спираючись на «популяр­ність» оренди, насправді досить сумнівна. Однак за умов, коли селянин не може самостійно об­робляти пай і життя його ще про­довжується, оренда за будь-яких умов буде дуже популярною у земельній сфері.

Але оренда як основна форма управління земельною власні­стю на селі, по суті, не виконує сьогодні своєї головної функції в умовах перехідної економіки — не забезпечує землевласника за­собами до існування. Рівень оре­ндної плати є вкрай низьким, во­на переважно сплачується в на­туральній формі, із застосуван­ням неконкурентних цін, зі зна­чним простроченням. Досить час­то селян просто ошукують — піс­ля збору врожаю орендар зникає.

Негативні економічні наслід­ки мораторію також очевидні. Принциповою рисою ефективної ринкової економічної системи є наявність дієвих механізмів від­чуження земельних ділянок, які забезпечуватимуть постійний пе­рехід землі, як економічної суб­станції, до ефективнішого госпо­даря. Нинішня ситуація призводить до того, що земля як економічний ресурс «заморожена». Структура земельної власності по суті, жорстко зафіксована, результаті чого неефективні власники продовжують використовувати землю нераціонально, ефективний господар не може нарощувати та інтенсифікувати виробництво через обмеженість власного земельного ресурсу. Таким чином, суттєво стримується не лише економічна реформа, а соціально-економічний розвиток держави в цілому.

Поділена «порівну на всіх» земля, що в результаті не обробляється та деградує, залишається «мертвим» економічним активом (чи пасивом?), який, з одного боку, не дає віддачі своєму власнику, а з іншого, не працює на збільшення валового продукту аграрній сфері. Очевидно, що більш ефективним для соціаліної сфери є шлях, коли земля буде поступово, під контролем держави концентруватися у найбільш ефективних власників, коли вона зможе бути реально залучена в інтенсивний господарський обіг, почне давати реальну економічну віддачу, збільшувати надходження до державного та місцевих бюджетів, забезпечувати матеріальну основу місцевого самоврядування, а також відповідний ресурс для місцевого розвитку, покращення інфраструктури та якості життя на селі.

Мораторій практично зводить нанівець інвестиційну привабливість аграрного сектора. Земля не може слугувати об'єктом застави, внаслідок чого сільгоспвиробники позбавлені доступу до довгострокових кредитних ресурсів і змушені користуватись короткостроковими кредитами які, крім високої вартості, не дають можливості «пом'якшити ризики, що пов'язуються з можливими неврожаями в окремі роки та можуть привести власник до банкрутства.

Практика свідчить, що власники землі, через фактичну заборону ринку земель сільськогосподарського призначення, вимушені повсюдно користуватися «сірими» схемами перерозподі­лу земельної власності, які пе­реважно спираються на окремі «прогалини» земельного законо­давства. Звичайно, ні про яку прозорість земельних відносин, встановлення справедливих цін на землю, забезпечення прав суб'єктів ринку не йдеться.

Нині, за приблизними оцінка­ми, один гектар землі щорічно дає від 300 до 600 грн. ренти, що свідчить про надзвичайно низь­ку інтенсивність господарюван­ня. У випадку, якщо земля буде реально залучена до економічно­го обігу, а в аграрну сферу на­дійдуть крупні інвестиції, мож­на буде сподіватися на зростання економічної ефективності сіль­ськогосподарського виробництва хоча б до рівня, що відповідає 50-60% віддачі землі в розвинених європейських країнах. За таких умов земля даватиме до 1500-2000 грн ренти щорічно, що до­зволить перейти від спрощеної до загальної системи оподатку­вання у частині плати за землю, а отже — забезпечити місцеві бюджети реальними коштами для розвитку соціальної сфери, створити економічний ресурс для сталого розвитку сільської громади.

Окремо слід відзначити проб­лему, пов'язану з парцеляцією сільськогосподарського землеко­ристування, яка стала одним із вкрай негативних наслідків зе­мельної реформи і перешкоджає формуванню сталих сільськогос­подарських землекористувань. Так, за науково-обґрунтованими рекомендаціями, оптимальна площа сільськогосподарського підприємства в Україні має ста­новити від 800-1200 га на Поліссі до 2500-3000 га у степових ре­гіонах. Фактично ж сучасні сіль­ськогосподарські землеволодін­ня є у десятки разів меншими за економічно доцільні, що створює значні перешкоди для проведен­ня нового землеустрою на еколого-ландшафтних засадах та виді­лення сівозмінних масивів.

Сільськогосподарські підпри­ємства, які мають у користуван­ні лише декілька десятків гек­тарів землі, позбавлені економіч­ної можливості використовува­ти високоефективну техніку та агротехнології, оскільки валова віддача від невеликих ділянок не може компенсувати одноразо­ві затрати на придбання сучасної зернозбиральної техніки, трак­торів тощо.

Мораторій, яким зафіксована існуюча структура земельної вла­сності, не дозволяє провести ук­рупнення сільськогосподарських землекористувань, оптимізувати структуру угідь, стримує вирі­шення проблеми консервації де-градованих та малопродуктив­них земель.

Сучасний етап розвитку сіль­ського господарства України ха­рактеризується значним усклад­ненням екологічного стану: від­бувається збільшення еродованої ріллі, яка становить близько 11 млн. га, а еродованих сільсько­господарських угідь — понад 13 млн. га або 31,8% від загальної їх площі. Дефляційно небезпечні сільськогосподарські угіддя ста­новлять понад 19 млн. га (46,3% усієї площі). Ці землі нині роз­пайовані, причому за відсутності протиерозійних заходів щорічно від водної та вітрової ерозії втра­чається родючого верхнього ша­ру ґрунту 15-20 т/га на всіх еро­дованих землях. Звичайно, влас­ник-пенсіонер не буде самостій­но займатися впровадженням ґрунтоохоронних заходів на сво­єму земельному наділі, не заці­кавлений у цьому й орендар, уна­слідок чого порушуються прак­тично всі сівозміни, майже вдвічі збільшено площі під культурами, які посилюють дії ерозійних про­цесів, що призводить до значного збільшення деградації земель і зростання еродованої ріллі.

Вирішення проблеми охорони земель та захисту ґрунтів від де­градації, за таких умов, може бу­ти виконане лише при укруп­ненні земельної власності, ство­ренні сталих землекористувань з оптимальними земельними пло­щами. У цьому випадку можна буде у стислі терміни провести консервацію деградованих та ма­лопродуктивних земель, пере­вівши їх у кормові угіддя або під залісення, виділити сівозмінні масиви та забезпечити контроль за невиснажливим використан­ням сільськогосподарських зе­мель.

Універсалом національної єд­ності, який підписано 3 серпня 2006 року, задекларовано необ­хідність підвищення ефектив­ності сільського господарства та уваги держави до селян, а також запровадження не пізніше 2008 року повноцінного ринку землі з одночасним матеріально-органі­заційним забезпеченням та ство­ренням необхідної нормативно-правової бази.

Слід також відзначити, що частинами першою і четвертою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має пра­во володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправ­не позбавлений права власності. Право власності є непорушним. А за частинами другою і третьою статті 22 Основного Закону Ук­раїни конституційні права і сво­боди гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускає­ться звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Продов­ження мораторію на відчужен­ня земельних ділянок звужує конституційні права громадян України щодо розпорядження своєю власністю, а тому не може вважатися конституційним.

Таким чином, продовження мо­раторію на продаж земельних ді­лянок для ведення селянського (фермерського) господарства та ін­шого товарного сільськогосподар­ського виробництва може стати суттєвою перешкодою на шляху економічного та соціального роз­витку України, дотримання дер­жавою конституційних прав і свобод своїх громадян. Повноцін­не ж включення землі в ринко­вий обіг стане головною ознакою завершення ринкових перетво­рень та початком формування сталої системи землекористуван­ня.

Список літератури

1.Винарт Л. С. Электронные информационные ре-
сурсы: проблемы формирования и использования // Економика пром-сти. 2002. — № 3. — С. 99—105.

2. Володій М. О. Основы земельного кадастра. — К.: Прогрес, 2000. 180с.

3. Гашенко А. Ю. Повышение зффективности информационньых технологий управлення предприятиями // Информ. ресурсы России. — 2004. № 4. С. 13—15.

4. Давыдов //. Базы данных как информационный
продукт // Вісн. Книжкової палати. — 2000. — № 1. - С. 19—26.

5. Земельний кодекс України. — К.: Право, 2001.- 91 с.

6. Лихогруд М. Г. Структура баз данных автоматизированной государственной системы земельного ка дастра // Инженерная геодезия. — 2000. — № 43. - С. 120—128.

7. Черемшинський М. Д. Кадастр та нові технології відображення просторової інформації// Приватизація землі: закон, практика, проблеми. 2004. — № 3. - С.51—59.

8. Впровадження сучасніх технологій у містобудування: Матеріали науково-практичної конференції 17-19 жовтня 1995року. – К.: Держбуд України, 1995. – 80с.

9. Географічна енциклопедія України, том 2. – К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990 – 480с.

10. Горбатович С. М., Хвесик М. А. Проблеми нормативно-правового забезпечення формування ринку земель в Україні // Зем. Віс. – 2002. - № 2 – 108с.

11. Другак В. М. Вартість землі в бухгалтерському обліку. // Землевпорядкування. – 2002. - № 3. – 43с.

12. Новаковский Л. Я. До 40-річчя організації Інституту землеустрою Української академії аграрних наук. // Землевпорядна наука видавництво і освіта ХХІ століття: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 20 квітня 2001 року), Інстітут землеустрою УААН. – К., 2001. – 288с, (с. 5-6).

13. Панчук О. Я. Місце державного земельного кадастру в системі управління земельними ресурсами. // Укр. жур. – Зем. Віс. – 1999. - № 2, стор. 8-14.

14.Третяк А. М. Основи планування землекористування в населенних пунктах. // Укр. жур. – Зем. Віс. – 1998. - № 1.

15.Третяк А. М., Панчук О. Я., Лихогруд М. Г. Автоматизована аналітично-інформаційна система “Грошова оцінка та оподаткування земель в Україні. // Укр. жур. – Зем. Віс. – 199. - № 2, стор.21-26.

16.Третяк А. М., Кучер О. О., Канаш О. П. Концептуальні основи удосконалення оцінки земель в Україні. // Укр. жур. – Землевпорядкування. – 2002. - № 1, стор. 58-66.

17.Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року. Офіційний вісник України. 2001, №46.

18.Закони України "Про землеустрій" та "Про охорону земель".

19.Статівка IX, Корецький А. В., Рибал­ко С. В. Методичні засади складання проектів формування землеволодінь та землекористувань у межах сільських рад. //Землевпорядкуван­ня, № 3, 2001. - С.19-20.

20. Методичні рекомендації щодо скла­дання плану землекористувань новос-творених приватних господарств. К:, Держкомзем, Урожай, 2003. - 26 с.

21. Кривов В. М. Формування території новостворених землеволодінь і зем­лекористувань та їх агроекологічне облаштування. Матеріали міжнарод­ної конференції "Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сього­дення та перспективи очима молодих вчених" Київ, 25 лютого 2003 р. К.: ТОВ. ЦЗРУ, 2003 р. - 339 с.

22. Козлов Н. В., Палала. Н. В. Современ-ньіе причиньї деградации й агрозко-логическое состояние пахотньїх зе­мель Украиньї. // Современньїе про­блему охраньї земель. - К.: СОПС


Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення - 3.3 out of 5 based on 3 votes