Межі користування приміських зон

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.25 (2 Голоса)

Формування меж землекористування приміських зон як чинника впливу на проектування меж населених пунктів

Приміська зона — це сукупність прилеглих до міста землекорис-тувань адміністративних районів, сільських і селищних рад, які утворюють з ним єдине ціле у функціонально-планувальному, соці­ально-економічному і територіальному землеустрої. Місто та примі­ська зона становлять єдиний соціально-господарський і містобудів­ний організм.

Землекористування приміських зон міст з проектною кількістю населення 100 тис. чоловік і більше, а також міст-курортів організо­вують у єдиному проектному комплексі зі схемою землеустрою обла­сті або прилеглих районів.

Формування землекористування приміських зон здійснюють з метою:

А) регулювання земельних відносин і формування системи зем­лекористування у процесі розміщення всіх видів будівництва наприлеглій до міста території з урахуванням найбільш повного задо­волення соціальних потреб та відпочинку міського й сільського на­селення;

Б) економічно доцільного (в ринкових умовах) використання віль­них від забудови земель з урахуванням: форм власності на землю та створення системи сталого землекористування у сільській місцевості; організації нових населених пунктів, а також розвитку міст і посе­лень; лісопаркових зон, які існують, а також організації нових зон, інших зелених насаджень й водойм; усіх видів заміського відпочинку та спорту; розміщення пов'язаних з містом промислових підприємств, підприємств будіндустрії, транспортних споруд і складського госпо­дарства; розміщення водогосподарських та каналізаційних споруд, ліній електропередач, споруд і пристроїв газопостачання, теплопо­
стачання та зв'язку для обслуговування міста і приміської зони; роз­витку земель запасу сільськогосподарського виробництва.

У зв'язку з цим основними завданнями формування землекорис­тування приміської зони міст є:

♦  розміщення на її території типів землекористування різних об'єктів будівництва, безпосередньо пов'язаних з містом (об'єкти містоутворювального значення включно), відповідно до перспективного розвитку міста і поселень приміської зони;

♦  формування розселення у приміській зоні її жителів і котеджного та садового землекористування частини населення міста;

♦  створення зеленого поясу (зеленої зони) навколо міст, який має оздоровче значення, з урахуванням його основних обмежувальних функцій як частини всієї системи зелених насаджень міста та його приміської зони;

♦  організація позаміських зон короткочасного та тривалого масо­вого відпочинку населення міста та приміської зони;

♦  формування системи міжселищних центрів культурно-побуто­вого обслуговування населення, в якій місто — це головний центр зосередження різних установ та закладів;

♦  раціональне використання сільськогосподарських земель при­міської зони з урахуванням перспектив розвитку всіх розташованих в її межах населених місць і задоволенням їхніх потреб у сільсько­господарській продукції.

Межі приміської зони встановлюють залежно від розміру міста, місцевих умов (рельєфу, розташування лісів, водойм тощо).

До складу приміської зони водять: земельні ділянки, які визначе­ні як резервні території міста для житлової забудови, будівництва наукових, громадських, лікувальних, профілактичних та інших за­кладів; лісопарковий пояс, місця та зони масового відпочинку й спор­ту, захисні зелені насадження, ділянки існуючих і нових підприємств будівельної промисловості, складського господарства, приміських сільськогосподарських підприємств та організацій, які займаються виробництвом і переробкою овоче-молочних продуктів; споруди водо­проводу, каналізації, енергопостачання, транспорту та зв'язку міста.

Використання земель приміської зони регулюється земельним і містобудівним законодавством. Проект формування землекористу­вання приміської зони міста розв'язує питання планування, забудо­ви, благоустрою та впорядкування землекористування на проект­ний період і на першу чергу. Його розробленню передує схема зем­леустрою приміської зони.

Схема землеустрою приміської зони є основою для розроблення проектів лісопарків, зон відпочинку, планування існуючих та нових міст, виробничих поселень, землеустрою фермерських і сільськогосподарських підприємств, а також усіх інженерних споруд і комуні­кацій, які обслуговують місто та приміську зону. Проекти розробля­ють, узгоджуючи їх з генеральним планом міста та схемами земле­устрою території області або районів, напрямками зовнішніх транс­портних зв'язків, розміщенням місць масового відпочинку, адмініс­тративно-територіальним розподілом України тощо. У містах з чи­сельністю понад 1 млн жителів радіус приміської зони становить понад 50 - 60 км, від 500 тис. жителів до 1 млн — 40, від 250 до 500 тис. чол. — ЗО, від 100 до 250 — 20 км.

Межі землекористування приміської та зеленої зон визначають у кожному окремому випадку залежно від розміру, народногосподар­ського значення й перспектив розвитку міста, природних умов, тру­дових зв'язків населення міста з іншими поселеннями, загальної потреби в територіях різного функціонального використання. При цьому рекомендується враховувати межі адміністративних районів, лісогосподарських підприємств тощо.

Межі землекористувань приміських зон, як правило, не повинні перетинати існуючі межі інших землекористувань, зокрема сільсь­когосподарських підприємств різних форм власності. їх необхідно встановлювати, зважаючи на адміністративні межі міст, для вста­новлення обмежень будівельного та екологічного напрямів у вико­ристанні земель.

В умовах існування агломераційних форм розселення межі зем­лекористування приміської зони мають сполучатися з межами агломерацій, що забезпечить їх регульований територіальний розви­ток, функціонально-планувальну цілісність та єдиний підхід у ви­користанні всіх видів ресурсів.

У схемі землеустрою планування приміської зони слід передба­чити заходи щодо інженерної підготовки, поліпшення санітарного стану, озеленення та благоустрою всієї території зони, у тому числі розчищення русел, регулювання малих річок і водойм, упорядку­вання ставків, осушення заболочених територій тощо.

Функції землекористування приміської зони у сільських посе­леннях виконує зовнішня межа сільських рад, яка складається з прилеглих до них територій сільгоспугідь, лісових масивів, водойм, ділянок сільськогосподарських та інших підприємств, інженерних споруд, ландшафтно-рекреаційних земель та об'єктів історико-культурної спадщини. До неї належать також території, характер використання яких має контролюватися місцевими радами та регу­люватися за інтересами певного поселення.

Зовнішня межа сільських рад має тісніші зв'язки з їх основними функціональними зонами (на відміну від приміської зони міст) і за­ймає порівняно невелику територію. Залежно від розміру населено­го пункту, а також місцевих умов зовнішня зона може складатися з окремих локальних ділянок або формуватися у вигляді суцільного поясу навколо поселення.

До складу зовнішньої зони сільських населених пунктів нале­жать території різного функціонального призначення:

♦  сільськогосподарські угіддя;

♦  ділянки сільськогосподарських, промислових та інших підпри­ємств;

♦  розсадники, плодові сади, індивідуальні селянські та фермер­
ські господарства, випаси та сіножаті для селянських господарств;

♦  лісові фонди та водойми;

♦  ландшафтно-рекреаційні зони (місця відпочинку населення, літні табори, спортивно-туристичні бази, природно-заповідні об'єкти);

♦  санітарно-захисні та охоронні зони;

♦  зовнішні та міжселищні шляхи, системи транспорту і транс­портних споруд;

♦  інженерно-технічні споруди (інженерні комунікації та будови);

♦  інші поселення, які тяжіють до центрального села;

♦  резервні землі для розвитку центрального сільського поселен­ня, а також ті, які тяжіють до нього.

Основні питання землеустрою меж сіл і селищ вирішуються у проекті встановлення (зміни) меж населених пунктів. їх межі вста­новлюють на підставах чинного земельного законодавства з ураху­ванням прийнятого територіально-адміністративного поділу, існую-

Чих меж сусідніх землекористувань і землеволодінь сільськогоспо­дарських та інших підприємств, природно-ландшафтних обмежень тощо. В окремих випадках зовнішні межі приміської зони рекомен­дується встановлювати на відстані 1 - 5 км від проектної межі посе­лення.

Планувальну організацію зовнішньої зони сільських поселень, як і приміської зони, здійснюють на основі даних натурного обсте­ження зони, їх аналізу та виконання схеми комплексного землевпо­рядного і містобудівного оцінювання територій. Таке оцінювання дає можливість обґрунтувати та спрогнозувати основні напрями розвитку поселень та їхніх зовнішніх меж, а отже, і зони. Обґрунту­вання складаються з таких завдань:

♦  виявлення раціонального використання земель і поліпшення навколишнього природного середовища;

♦  установлення обмежень у використанні земель та землевпо­рядне зонування території;

♦  забезпечення раціонального використання земельного, лісово­го і водного фондів;

♦  виявлення захисних та охоронних зон, розроблення комплексу інженерних, технологічних і землевпорядних заходів з охорони і відновлення природних ресурсів;

♦  визначення напрямів раціонального функціонального зону­вання земель і побудова основних структурних елементів типів зем­лекористування в умовах нових форм власності на землю та госпо­дарювання;

♦  розроблення заходів з охорони та раціонального використання природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини;

♦  формування архітектурно-просторової організації території, ви­бір земельних ділянок для всіх видів перспективного будівництва.


Межі користування приміських зон - 3.0 out of 5 based on 2 votes