Литература
Справочная информация
Для учебы
Структуризація землекористування містСтруктуризація землекористування міст для обґрунтування їхніх межФункціональне зонування землекористування територій міст передбачає виокремлення основних функціональних типів землекористування та раціональне їх взаєморозміщення. За призначенням і використанням розрізняють такі основні функціональні типи землекористування: сельбищні (в тому числі багатоповерхової і одно-двоповерхової забудови); виробничі (зокрема, комунально-складські зовнішнього транспорту); ландшафтно-рекреаційні; сільськогосподарські тощо. Склад і призначення територій основних функціональних типів землекористування та вимоги до використання земель наведено у табл. 1. Тааіиця 1. Склад, призначення та вимоги до використання земель в основних функціональних типах землекористування
У містах з історико-культурними цінностями виділяють тип землекористування історико-культурного призначення, де сконцентровані ділянки цінного історичного середовища, пам'ятки історії, культури та архітектури. У центральній частині, в якій сконцентровані провідні центро-формувальні функції міста, виокремлюють тип землекористування загальноміського (змішаного) землекористування. Взаєморозміщення основних функціональних типів землекористування визначається комплексом територіальних та екологічних обмежень, умов і вимог: природних, санітарно-гігієнічних, економічних, функціональних, землевпорядних та архітектурно-планувальних. Сельбищні зони розміщуються у взаємозв'язку з ландшафтом, з навітряного боку щодо вітрів переважних напрямків, а також вище за течією річок відносно промислових та сільськогосподарських підприємств з технологічними процесами, які є джерелами викидів у Навколишнє природне середовище шкідливих та неприємних за за-хом речовин. У межах сельбищних зон розміщується переважно Ійгглова та громадська забудова, яка повинна мати зручний зв'язок місцями прикладення праці, центром міста і рекреаційними Об'єктами. На території сельбищної зони виділяють ділянки першочергового І Житлового будівництва, які мають розміщуватися поблизу існуючих іІнженерних мереж, магістральних транспортних комунікацій. Будівельна місткість цих ділянок має бути достатньою для розміщення очікуваних у період першої черги обсягів будівництва та заділу на наступні 1-2 роки. Ці ділянки вибирають переважно у районах звершення цілісних структурно-планувальних утворень або у вкладі першої черги будівництва нових районів. При кількох варіантах можливого розміщення житлового будівництва на основі комплексного оцінювання та порівняння окремих ділянок з урахуванням Витрат на їх освоєння або реконструкцію визначається оптимальний варіант. В окремих випадках порівнюють також експлуатаційні витрати на інженерне обладнання, інженерну підготовку територій і транспортне обслуговування. Виробничі зони розміщуються з урахуванням забезпечення зручних транспортних і пішохідних зв'язків із сельбищними зонами. Промислові території, на яких знаходяться підприємства з великим вантажообігом, розташовуються поблизу залізниць і портових споруд з обладнанням необхідних під'їзних колій. Для розміщення (або розширення) водомістких виробництв важливо враховувати умови ЇХ водопостачання. За потребою в джерелах водопостачання ділянки Поділяються на чотири групи з потужністю (мінімальні середньомісячні витрати води): І — понад ЗО м3 на добу; II — 10 - 30; III — б - 10; IV — 1,5-5 м3 на добу. Групи І і II використовують для розширення великих водомістких промислових підприємств, III і IV — для підприємств середньої та невеликої водомісткості. У межах комунально-складських територій виділяються ділянки для розміщення складів і комунальних підприємств, які пов'язані із зовнішнім транспортом. Ландшафтно-рекреаційні зони розміщуються на території природних комплексів міста, тісно пов'язуються з сельбищними територіями та зеленою зоною приміської зони. Розсадники та відповідні господарські підприємства, організації, установи, а також ділянки колективних садів та городів розміщують переважно на територіях приміської зони, за межами резервних територій на відстані транспортної доступності до місць проживання— 1,5 -2 год. Залежно від комплексу містобудівних умов, серед яких особливу роль відіграють природні чинники, розмір та народногосподарський профіль, історичні особливості планування та забудови міст, існують різні підходи до розміщення основних функціональних зон. У сейсмічних районах потрібно враховувати сейсмічне мікрорайонування з використанням під житлову забудову ділянок з мен шою сейсмічністю. Комплекс зазначених умов і наведених у табл. 1 вимог має відобразитися у схемі функціонального зонування землекористування території міста як у складі проектів землеустрою з упорядкування території міста, так і у складі його генерального плану. Структуризація землекористування міста спрямована на створення відкритої територіальної системи землекористування, яка складається з міста-центру системи розселення (агломерації), промислового та зеленого поясу і приміської зони. Роль і функції земель у межах населених пунктів, а особливо в містах, у суспільстві визначаються тим, що ці землі призначені для забезпечення різноманітних видів життєдіяльності людей. З метою оптимізації землекористування проводять його структу риза цію по функціях землі. Структуризація функціональних типів землекористування міст має три типи моделей: радіальну (радіально-кільцеву), лінійну та змішану, які зумовлені транспортно-планувальним каркасом — головними міськими транспортними магістралями, мережею звичайного і швидкісного міського та зовнішнього транспорту, головними планувальними осями та вузлами. Транспортно-планувальний каркас формується на основі мінімізації витрат часу на пересування населення від місця роботи. При цьому слід уникати транзитного руху через центр та житлові території міста, передбачати обвідні автомагістралі-дублери та швидкісні автомобільні дороги, організовувати лінії швидкісних видів транспорту (у найзначніших містах — метрополітен, швидкісний трамвай, електрифіковані залізниці). Одним із основних завдань структуризації є забезпечення оптимальних функціональних зв'язків між місцями розселення, прикладення праці та рекреації, установами громадського обслуговування з урахуванням частоти їх відвідування та попиту населення (у тому числі ринкового), а також утворення підвалин дохідної економіки й екологічної безпеки землекористування міста. Структура землекористування міста має формуватися за принципом ієрархічної побудови. У найзначніших, значних і великих містах виділяють три ієрархічних рівні структури землекористування — локальний, районний (зональний), загальноміський, в інших містах — локальний та загальноміський, яким відповідають певні елементи сельбищної системи землекористування. Кількість, розмір, межі зон типів землекористування та організація основних елементів сельбищної системи землекористування залежать від комплексу чинників та умов. До них належать розмі ри, народногосподарський профіль міста, місце розташування його у плані, ландшафтні особливості, соціально-функціональний склад території забудови, структура форм власності на землю, наявність Транспортних зв'язків, загальне архітектурно-иланувальне вирішення та ін. На локальному рівні структура типів землекористування міста формується переважно за рахунок монофункціональних одиниць — житлового, промислового, виробничого типів землекористування, які характеризуються певною функціональною, архітектурно-планувальною та соціальною цілісністю. У межах сельбищної зони залежно від розміру міста та планувальних утворень виділяють історично усталені типи під сельбищною забудовою, масиви земель нових житлових районів або мікрорайонів, групи житлових кварталів або житлових комплексів, які розглядаються як один тип землекористування і мають локальне розміщення інших (землекористування малих підприємств, офісів, сервісно-побутових пунктів тощо).
Структуризація землекористування міст - 4.0 out of
5
based on
1 vote
|
Материалы по темам:Основи картографії |