Зображення рельєфу на карті

Зображення рельєфу

Рельєф є одним з найбільш важливих елементів місцевості і має велике військове і народногосподарське значення.

Розчленованість рельєфу, круті схили, глибокі долини, лощини і яри ускладнюють рух. Окремі форми рельєфу — хребти, височини, яри — є гарними орієнтирами. Нарешті, високі гірські хребти є перешкодою для авіації.

Рельєф впливає на спеціалізацію землеробства і тваринництва. Особливості рельєфу обов'язково враховуються при проектуванні і будівництві доріг, водоймищ, каналів і різних споруджень.

Усе це обумовлює високі вимоги до зображення рельєфу на картах.

Рельєф на картах масштабів 1:10000—1:200 000 зображується горизонталями, умовними знаками скель, осипів, обривів, карстових вирв, ярів з оголеними схилами, вимоїн тощо. Зображення рельєфу доповнюється числовими оцінками характерних точок місцевості, підписами горизонталей, а також відносних висот і глибин окремих позитивних і негативних форм рельєфу і покажчиками напрямку схилів (схилів). На картах масштабів 1:500000 і 1:1000000, крім того, застосовуються гіпсометричне розфарбування і відмивання рельєфу.

Висота перетину рельєфу встановлюється в залежності від масштабу карти і характеру району, що картографується.

Для карт масштабів 1:10000, 1:25000, 1:50000, 1:100000, 1:200 000 і 1:500000 установлені відповідно наступні основні висоти перетинів:

— для рівнинних районів 2,5; 2,5 або 5; 10; 20; 20; 50 м;

— для гірських районів 5; 5; 10; 20; 40; 100 м;

— для високогірних районів 5; 10; 20; 40; 80; 100 м.

На карті масштабу 1:200 000 окремих районів, розташованих на схід 90° с. д., горизонталі проведені при висоті перетину 50 м. На карті масштабу 1: 1000000 застосовуються висоти перетину:

50 м для пояса від — 100 до 400 м абсолютної висоти 100 400 1000 400 1000

200 1000 2000

250 понад 2000

Основними вимогами, пропонованими до зображення рельєфу на картах масштабів 1:10000—1:200000, є:

— точне і докладне відображення усіх форм і елементів рельєфу й особливо всілякого роду укриттів і перешкод для пересування;

— точне відображення горизонталями крутості схилів і особливо місць зміни крутості;

— чітке виділення орографічних точок і ліній рельєфу: вершин, тальвегів, брівок, терас тощо;

— відображення типових рис і характерних рис рельєфу (типу і характеру) району, що картографується;

— погодженість (ув'язування) зображення рельєфу з зображенням інших елементів змісту карти: річкової мережі, рослинності, дорожній мережі тощо

Важливою умовою правильного зображення рельєфу є попереднє вивчення його укладачем за картографічними матеріалами і літературними джерелами, відповідно до вказівок, розміщених у редакційному плані.

У процесі вивчення встановлюють висоту перетину рельєфу на основному картографічному матеріалі; тип і характер рельєфу, напрямок і довжина гірських хребтів, вододілів, тальвегів; розбирають неясно зображені ділянки тощо У разі потреби залучають аерознімки, знімальні планшети, фотознімки, описи й інші джерела, за допомогою яких визначають, чи правильно передані форми рельєфу на основних картографічних матеріалах.

Добір форм рельєфу й узагальнення їхнього зображення

Основним завданням добору є установлення форм, що визначають тип і характер рельєфу району, який картографується і підлягає зображенню на карті, яка складається.

Ступінь добору форм і елементів рельєфу залежить від призначення і масштабу карти, що складається, типу і характеру рельєфу і картографічних матеріалів. У випадку складного рельєфу на синіх копіях, а іноді на кольорових відбитках або на восківці, накладеної на вихідний картографічний матеріал, олівцем відзначають форми й елементи рельєфу, що підлягають нанесенню на карту або виділенню на ній. Якщо рельєф нескладний, добір форм і елементів, а також узагальнення їхнього зображення відбувається безпосередньо в процесі складання.

Висотні оцінки служать опорою для зображення рельєфу, полегшують читання його, допомагають визначати відносні висоти. При доборі висотних оцінок зберігаються оцінки геодезичних пунктів, командних висот і вершин, що мають власні назви. Містяться також оцінки висот, що є на картах більш дрібних масштабів, оцінки урізів води і за можливістю оцінки характерних контурних точок. На карту, як правило, не наносяться оцінки точок, розташованих на схилах, що не мають орієнтирного значення. У цілому кількість висотних оцінок на карті повинна бути такою, щоб за нею легко можна було визначити висоту будь-якої точки місцевості. Командні висоти виділяються серед інших більш великим шрифтом підписів.

Узагальнення зображення рельєфу відбувається з метою чіткої передачі його типових рис і характерних особливостей і містить обробку малюнка горизонталей, що полягає у виключенні другорядних і виділенні тих подробиць, котрі типові для рельєфу району, який картографується, і важливі з погляду призначення карти.

Основне правило узагальнення зображення окремої горизонталі полягає в тому, що зміна малюнка і місцезнаходження горизонталі варто робити за рахунок деталі, що виключається і яка вимальовує дрібний водотік, невелике відгалуження яру тощо. При цьому характер основної лощини, що залишається на карті, повинен бути збережений.

Приклад узагальнення малюнка горизонталі приведений на мал. 1(узагальнення малюнку горизонталі) , де узагальнений малюнок правильно відображає форму лощини: широке гирло зі звуженням догори.

Окремо взята правильно узагальнена горизонталь дозволяє говорити про висоту місцевості і почасти про напрямок схилів, але вона недостатня для судження про крутість схилів і, отже, про форми рельєфу. Тільки сукупність горизонталей може передати всі характерні риси форм рельєфу. Для досягнення цієї мети при зображенні рельєфу необхідно дотримуватись наступним вимог:

— узагальнення малюнка горизонталей виконувати в межах усього схилу або ділянки, обмеженого водотоками або ярами, починаючи його з горизонталей, що малюють всі основні відібрані для зображення форми рельєфу;

— чітко відображати розміри, характерні обриси і взаємозв'язок окремих форм рельєфу, зберігати місцезнаходження і напрямок тальвегів і вододілів, правильно відображати протяжність хребтів; для цього, у випадку складного рельєфу на карті, що складається, попередньо намічати олівцем основні структурні, або кістякові, лінії рельєфу (вододіли, тальвеги; брівки, підошви), потім також олівцем робити попередню обробку малюнка горизонталей і тільки після цього закріплювати горизонталі тушшю;

— зберігати зміни крутості і планове положення точок перегинів схилів; недотримання цієї вимоги зводить до перекручувань у відображенні характеру схилів;

— наочно відображати ступінь відносної розчленованості рельєфу: зображення найбільш порізаних ділянок повинне чітко відрізнятися від зображення ділянок зі слабким розчленовуванням;

— для чіткого відображення напрямку і характеру вододілів показувати наявні на них вершини і сідловини; з цією метою зберігати на карті верхів'я лощин, розташованих по різні сторони від вододільної лінії і сідловин, що підкреслюють положення,;

— замикання горизонталей по дну долин робити відповідно до форм останніх (найбільш часто зустрічаються долини V-подібніі, коритоподібні, ящикоподібні); у тих випадках, коли в результаті вивчення рельєфу встановлено, що на основних картографічних матеріалах він зображений неправильно, необхідно на підставі додаткових матеріалів виправити замальовку горизонталей відповідно до дійсних форм рельєфу;

—  характерні дрібні форми рельєфу (незначні пагорби, западини, перегини схилів, тераси, вали тощо) відображати додатковими і допоміжними горизонталями та спеціальними умовними знаками; при цьому додаткові горизонталі на картах рівнинних районів проводити, як правило, на всій площі карти, на картах районів з горбкуватим і долинно-балковим рельєфом — на окремих ділянках для зображення найбільш характерних дрібних форм і на картах гірських районів — у виняткових випадках; допоміжні горизонталі застосовувати, як правило, тільки на картах рівнинних районів для зображення необхідних деталей рельєфу (блюдець, лощин, перегинів схилу тощо);

— при відображенні додатковою горизонталлю уступу ланки її накреслювати доти, поки не будуть однаковими закладення додаткової і сусідніми з нею основними горизонталями;

— звертати особливу увагу на ув'язування горизонталей з елементами гідрографії, висотними оцінками і формами рельєфу, зображуваними спеціальними умовними знаками;

— підписи горизонталей, верх цифр яких повинен бути спрямований убік узвишшя схилу, розташовувати в місцях, де недостатньо висотних оцінок для швидкого визначення за картою висот будь-яких точок місцевості і де вони будуть легко читатися без повороту карти;

— покажчики напрямку схилів ставити на горизонталях, що зображують вершини, улоговини і сідловини, а також на горизонталях, що примикають обома кінцями до рамки аркуша карти (мал. 73); на інших горизонталях покажчики напрямку схилів давати вибірково в такій кількості, щоб у будь-якій частині аркуша карти легко читався рельєф.

Зображення форм рельєфу, що не виражаються горизонталями

Такі форми рельєфу, як скелі, зсуви, осипи, обриви, яри з оголеними схилами, вимоїни, карстові вирви, сухі русла рік, кургани, ями тощо зображуються за допомогою спеціальних умовних знаків.

Застосування спеціальних умовних знаків для показу форм рельєфу, що не виражаються горизонталями, повинне здійснюватися на основі ретельного вивчення характеру цих форм за основними і додатковими картографічними матеріалами.

При доборі ярів і вимоїн важливо зберегти їхню відносну густоту і тим самим правильно передати ступінь розчленованості схилів.

Поверхневі і ґрунтові води, розчиняючи вапняки, утворять форми так названого карстового рельєфу. Найбільш розповсюджені форми — карстові вирви — показуються кожна окремо тільки на картах масштабів 1:50000 і крупніше. На картах більш дрібних масштабів відображаються лише райони поширення карстових вирв.

При доборі карстових вирв у першу чергу наносяться ті з них, що можуть бути зображені горизонталями. До спеціальних умовних знаків звертаються у випадках, коли карстова вирва в масштабі складання виходить у вигляді точки. Круті стінки великих вирв на картах масштабів 1:50 000 і крупніше показуються умовним знаком обривів.

Добір і зображення форм рельєфу, що не виражаються горизонталями, відбувається раніше проведення горизонталей.

Зображення підводного рельєфу

Рельєф дна морів, великих озер і водоймищ зображується ізобатами і спеціальними умовними знаками і доповнюється оцінками глибин.

На картах масштабів 1:25 000—1:200 000 ізобати проводяться на глибинах 2, 5, 10, 20, 50, 100 м. Оцінки глибин окремих точок даються в кількості 5—15 на 1 кв. дм карти.

Спеціальними умовними знаками зображуються обмілини, банки, підводні і надводні камені, скелі, припливні і відливні смуги тощо. Назви найбільш значних форм підвідного рельєфу підписуються.

Зображення підводного рельєфу відбувається за даними морських карт. При відсутності на морських картах ізобат вони проводяться шляхом інтерполяції за відмітками глибин.

Підписання орографічних назв

Правильно поміщені підписи орографічних назв підвищують читаність зображення рельєфу, сприяючи більш легкому сприйняттю його важливих форм (хребтів, височин, низин тощо). Навантаження карти підписами орографічних назв залежать від її призначення і масштабу, а також від особливостей зображуваного типу рельєфу.

Зі зменшенням масштабу карти кількість підписів орографічних назв скорочується за рахунок назв форм рельєфу, що мають другорядне значення для карти даного масштабу.

Розміри шрифтів для підписів орографічних назв беруться в залежності від розмірів форм рельєфу відповідно до вказівок, даним у редакційному плані. Підписи назв великих форм рельєфу (хребтів, долин тощо) розташовують на карті по всій довжині останніх. При дуже великому протяжності хребтів, долин тощо підписи назв повторюються.

Назви командних висот, як і їхньої відмітки, підписуються більш великим шрифтом, ніж назви й оцінки інших висот.

Особливості зображення долинно-балкового рельєфу

Рівнинний рельєф, що характеризується наявністю численних долин, балок і ярів, називається долинно-балковим. Кількість, форма і глибина долин, ярів і балок характеризують пересіченість місцевості. Деякі яри і балки завдяки їх чітко вираженим обрисам служать гарними орієнтирами. Основна відмінність балок від ярів полягає в характері їхніх схилів. У ярів схили круті, стрімчасті, оголені; у балок— положисті і задерновані.

При зображенні окремих долин, балок і ярів варто чітко вимальовувати їхньої брівки, звертаючись при необхідності до застосування додаткових і допоміжних горизонталей. Також повинні бути ретельно змальовані горизонталями тальвеги, що визначають напрямок долин, балок і ярів.

При генералізації зображення долинно-балкового рельєфу необхідно передати загальну систему балок і ярів, зберегти їхню основну конфігурацію і всі характерні кутасті і гіллясті форми. Для цього горизонталі в разі потреби затягуються в напрямку верхів'їв балок і ярів до чверті і навіть до половини висоти перетину. Замикаються вони під гострими кутами. У верхів'ях балок і ярів нерідко розташовуються вузькі вимоїни, частина яких на карті треба зберегти.

У випадку плоских вододілів не можна допускати, щоб їхні піднесені точки одержали на карті вигляд окремих «піків», не властивих цьому типові рельєфу.

Приклад генералізації зображення долинно-балкового рельєфу в масштабі 1:100000 приведений на мал. 2 б. На мал. 2 а показане зображення тієї ж місцевості в масштабі 1:25 000.

Особливості зображення горбкувато-моренного рельєфу

Для горбкувато-моренного рельєфу типова наявність безлічі пагорбів і знижень між ними, різноманітних за величиною й обрисом. Зображенню такого рельєфу властиві округлість і разом з тим звивистість горизонталей, а також більшість замкнутих горизонталей. Через невеликі відносні висоти пагорбів і глибин западин при зображенні цього рельєфу широко застосовуються додаткові і допоміжні горизонталі.

Мал.2. Генералізація зображення гірського рельєфу альпійського типу:

А) вихідне зображення в масштабі 1:100000, б) неправильне і

В) правильне зображення в масштабі 1:200000.

Для зображення рельєфу альпійського типу характерний кутастий малюнок горизонталей з різкими поворотами і широке застосування спеціальних умовних знаків. Коритоподібні долини льодовикового походження вимальовуються горизонталями широкими плавними дугами, що замикаються.

При зображенні льодовиків і сніжників варто зберігати співвідношення площ, зайнятих ними і вільних від них, і точно показувати кінці льодовикових язиків. Горизонталі, що відображають рельєф льодовиків і сніжників, повинні мати плавний малюнок.

Для підвищення читаності рельєфу зображення скелястих схилів і осипів, виконане спеціальними умовними знаками, доповнюється горизонталями. Великого значення набуває тут також правильне розміщення висотних відміток, яких повинно бути особливо багато в місцях, що важко читаються. Обов'язково даються відмітки урізів води озер, кінців льодовикових язиків, найвищих піків, значних сідловин, перевалів, днищ долин.

Приклад генералізації зображення гірського рельєфу приведений на мал.2 а, б, в.

Мал.2 а дає зображення гірського рельєфу в масштабі 1:100000, де горизонталі проведені через 40 м. На мал.2 б показане неправильне зображення цього рельєфу в масштабі 1:200000, недоліками якого є мала кількість висотних відміток, перекручування характеру хребтів 2, невиразне зображення льодовиків 3. На мал. 2 в зазначені недоліки усунуті.